Повноваження прокурора у суді

Учасники криміналь-ного судочинства користуються свободою використання і роз-порядження наданими їм процесуальними правами. Іншими вловами, на органи правосуддя не треба покладати обвинувальні за своїм змістом і характером повноваження, а на прокурора — функцію досудового слідства.

Виходячи з особливого значення закріпленого в Конституції України принципу презумпції невинуватості особи, неприпус-тимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення не-винуватості.

Статтею 129 Конституції до основних засад судочинства відне-сено підтримання в суді державного обвинувачення, що відпо-відно до ст.121 покладається на прокуратуру.

Таким чином, суди звільнено від протиприродної функції підтримання обвинувачення і доведення вини особи. Тому при відданні особи до суду слід у всіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, визнавати обов'язковою участь у судовому засіданні державного обвинувача — прокурора.

У Конституції вперше закріплено основні засади судочин-ства: законність, рівність всіх учасників судового процесу пе-ред законом і судом, забезпечення доведеності вини, зма-гальність сторін та свобода у поданні доказів і доведенні перед судом їх переконливості, підтримання державного обвинува-чення в суді прокурором, забезпечення обвинуваченому права на захист, гласність судового процесу та його повне фіксуван-ня технічними засобами, право на апеляційне та касаційне ос-карження рішення суду, обов'язковість рішень суду.

З прийняттям Конституції України у розвитку органів проку-ратури розпочався новий етап. Виходячи з ситуації, що склала-ся в державі, вже визначені пріоритетні напрями діяльності прокурорської системи України.

Участь прокурорів у судах набуває якісно нового характеру. Нині їх конституційним обов'язком є підтримання державного обвинувачення. Публічні виступи прокурорів у судах мають бути не тільки бездоганними з погляду права, а й відповідати вимо-гам ораторського мистецтва.

Останнім часом ускладнилась участь прокурорів у розгляді справ у судах. Значне зростання злочинності, демократизація судочинства поставили нові вимоги до підтримання державно-го обвинувачення. Публічне обвинувачення в суді — це найгостріше реагування прокурора на злочинне порушення закону.

Проводячи кримінальну політику держави, спрямовану на посилення боротьби зі злочинністю, корупцією, прокурори прагнули до того, щоб за кожен тяжкий злочин призначалось відповідне покарання, а до хабарників, до тих, хто зловживає владою, застосовувалося б додаткове покарання — позбавлен-ня права займати певні посади.

Отже, прокуратура як самостійний незалежний державно-правовий інститут усією своєю діяльністю має сприяти реалі-зації головної ідеї нової Конституції України — захисту прав та інтересів кожної особи нашої держави.

Чинне законодавство покладає на прокурора обов'язок підтри-мання в суді державного обвинувачення (чи відмовитись від ньо-го, якщо воно не підтверджується даними судового слідства).

По-перше, вимагає уточнення сам характер обвинувачення, з підстав і відносно якого і здійснюється кримінальне судочинство. Існую-че тепер формулювання суперечить суті прокурорського нагляду, хоча фактично він здійснюється і в кримінальному судочинстві.

Суть питання полягає не стільки в тому, що прокурор як пред-ставник вищого нагляду за законністю, в тому числі і за законніс-тю обвинувачення, не повинен сам займатися цією діяльністю. Раніше вже зазначалось, що прокурор може включитись в проце-суальну діяльність з метою отримання детальної інформації про її хід, що забезпечує оптимальні можливості для оцінки її закон-ності. Тому його діяльність є формою активного здійснення на-гляду. Головне полягає в тому, що правосуддя в Україні здійснюєть-ся тільки судом. Звідси виходить принципове положення про те, що ніхто не може бути визнаний винним у скоєні злочину, а також бути підданий кримінальному покаранню інакше, як за вироком суду і у відповідності з законом, причому вирок є єди-ним актом, що виноситься судом від імені держави. Тільки в ньо-му знаходить свій вираз ставлення держави до особи, що вчинила злочин. До вступу вироку в законну силу обвинувачений, підсудний державою ще не обвинувачуєть-ся і обвинувачуватись не може. Розгляд справи в суді проводиться тільки відносно обвинувачених і по тому обвинуваченню, по яко-му вони віддані до суду. А це обвинувачення формулюється слідчим (органом дізнання) від його імені і тому носить публічний, а ніяк не державний характер. А тому і в судовому розгляді є публічне а не державне обвинувачення.

Як вважають деякі вчені, із Закону України «Про прокурату-ру» та кримінально-процесуального законодавства, на мою думку, термін обвинувачення повинен бути виключений і замінений на поняття «публічне обвинувачення», тим самим будуть чітко виз-начені три рівні обвинувальної діяльності: приватне обвинува-чення, публічне і державне (судове). Але навіть така суттєва поправка не здатна принципово виправити схему організації про-курорського нагляду за законністю кримінального судочинства.

Крім того, залишається відкритим питання про те, хто пови-нен підтримувати публічне обвинувачення. Цю функцію може виконувати прокуратура або інший соціальний орган. Поки ж доводиться задовольнятися діяльністю прокурора в криміналь-ному судочинстві, побудованій на дачі ним в кінцевому рахун-ку висновку про законність чи незаконність обвинувачення, по якому обвинувачений був відданий до суду, а також думка щодо можливої міри покарання.

Прокурор-обвинувач повинен першим допитати підсудного, потерпілого, свідків, експертів, оскільки вони в суді є з ініціативи прокурора і з метою обґрунтування обвинувачен-ня, на якому буде наполягати прокурор.

Є й інша, протилежна точка зору. Так, М.Н.Маршунов вва-жає, що водночас прокурор — орган нагляду за законністю — не стає на позицію обвинувачення і, звичайно, не повинен до-питувати першим викликаних осіб. Тому в рамках концепції статусу прокурора як органу нагляду за законністю представ-ляється необхідним зберегти існуючий порядок в цілому з ура-хуванням необхідних уточнень і реформувати його в інших ви-падках, причому з одним важливим доповненням: прокурору повинно бути надано право задавати питання підсудному, по-терпілому та іншим учасникам процесу в будь-який момент допиту, в тому числі і допиту судом, оскільки,