Інститут прокурорсько-наглядового права представляє со-бою і норми, що встановлюють строки прокурорсько-нагля-дової діяльності. Вони автором охарактеризовані в загально-му вигляді. Це буде сприяти більшій чіткості прокурорського нагляду і стрункій системі законодавства.

Розглянуті в цьому розділі питання правового регулювання порядку і умов організації діяльності прокуратури дозволяють рекомендувати загальні висновки.

Внутрішня єдність суті і призначення прокурорського нагля-ду як діяльності по забезпеченню властивими тільки прокура-турі методами законності функціонування державних і громад-ських органів, підприємств, установ і організацій різних форм власності, єдині завдання прокурорського нагляду і функція прокурорів обумовлюють і кінцеву єдність системи його пра-вового регулювання. У загальній схемі його побудови повин-но бути дотримане послідовне правове забезпечення проку-рорсько-наглядової діяльності як з погладу дотримання ієрархії прокурорського наглядового права нормативних актів різних рівнів і спеціалізації, так і з погладу їх послідовності і ступе-ня конкретизації правового регулювання різних питань про-курорського нагляду. Ця схема повинна враховувати інтереси всієї України у сфері забезпечення єдності законності засобами і методами прокурорського нагляду, а також інтереси Авто-номної Республіки Крим, що повинно визначати необхідність послідовного виділення і розмежування компетенції органів прокурорського нагляду. Вказані об'єктивні реальності повинні бути відтворені в законодавстві про прокурорський нагляд, яке повинно бути єдиним для всієї України.

Законодавство України повинно мати правові норми і інсти-тути, що визначають основи організації і діяльності всієї систе-ми прокуратури України, а також безпосередньо систему і діяльність центральних і централізованих органів прокуратури.

Вдосконалення прокурорсько-наглядового права повинно здійснюватися шляхом одночасної підготовки і прийняття цілого блоку нормативних актів, що забезпечать всі сторони проку-рорсько-наглядової діяльності. В іншому разі досить важко за-безпечити належну погодженість в середині самої системи. Тому доцільно не поспішати з підготовкою окремих правових актів, а виходити з необхідності комплексного підходу до реформи прокурорсько-наглядового права в цілому, а також прийняття нових кодексів, зокрема Кримінально-процесуального, який буде визначати повноваження прокурора в кримінальному су-дочинстві і в першу чергу підтримання в суді обвинувачення.

100

ГЛАВА ПІ, ПІДТРИМАННЯ ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ В СУДІ

§1. Проблеми організаційного і правового забезпечення підтримання державного обвинувачення

Проблеми процесуального права останнім часом набувають особливої актуальності, що обумовлено завданням побудови правової держави, неухильного дотримання встановлених про-цесуальних гарантій прав і свобод громадян України.

Процесуальне право в широкому значенні слова — це регла-ментована процедурно-організаційна діяльність суб'єктів права, включаючи процесуальні форми, процесуальне провадження, процесуальні стадії, процесуальний режим.1 У поширеному значенні — це також і правозастосувальна діяльність, яка до-сить часто безпосередньо торкається правозастосувальної діяль-ності і впливає на неї.

Розробляються питання щодо процесуальної регламентації діяльності органів державної влади, прокурорського нагляду тощо.

Згідно зі стратегією правової політики нашої держави її мета полягає в оновленні законодавства, його кардинальному пере-гляді з тим, щоб воно якомога повніше відповідало завданням формування правової держави.

Невід'ємними частинами цієї політики є також характер і глибина змін радянського процесуального законодавства. З цього питання існує така точка зору. На основі властивої ан-гло-саксонському судочинству змагальності розширити останню і в нашому кримінальному процесі шляхом введення санкціо-нування арешту судом і розгляду кримінальних справ розщи-реною колегією, судом присяжних, а також прийнявши систему апеляційних судів. Саме такі принципи закладені в концеп-цію правової реформи, розроблену Міністерством юстиції Ук-раїни.

Тепер ми впритул підійшли до того, що має охоплюватися змістом радикального перегляду кримінально-процесуального права. Не претендуючи на вичерпне висвітлення проблеми, спробую викласти своє бачення її вузлових, концептуальних питань. Насамперед зазначу, що протягом десятиріч радянське

1 Див. Горшеньов В.М. Теорія юридичного процесу. Харків, 1985, с.21-84, 90, 130, 153.

101

кримінально-процесуальне законодавство розвивалося, допов-нювалося і змінювалося під впливом поглядів на його норми як, в основному, на технічні. Наслідком стало процесуальне спрощення і нігілізм на практиці, чималі прорахунки в юри-дичній науці й законотворчості, що виявились у побудові кри-мінального судочинства скоріше як інквізиційного, а не зма-гального (характерного для сучасної юридичної цивілізації), а також у відсутності закріплених у ньому демократичних прин-ципів судочинства та інші.

Не вдалося подолати цих вад і за останні п'ять років розбудови Української суверенної правової держави, хоча в цілому зроб-лено значний крок у напрямкі гуманізації і демократизації су-дочинства. Нинішній же етап глибокого оновлення всієї пра-вової системи України висуває непросте завдання: послідовно втілити названі начала і положення у процесі реалізації судової реформи в Україні, а також в положення нового Кримінально-процесуального кодексу України. Яким же шляхом це можна здійснити? Насамперед побудувати кримінально-процесуальне законодавство так, щоб воно складалося з чотирьох логічно взаємопов'язаних частин: загальних положень, досудового і судового провадження, виконання вироку. Перша частина має включати фундаментальні положення, дія яких поширюється на весь кримінальний процес. Серед них на найбільшу увагу заслуговують принципи кримінального процесу, які вводяться вперше. Зокрема, проголошуючи незалежність слідчого у здійсненні процесуальної діяльності, не менш важливо потур-буватися про реальне її забезпечення. Для цього необхідно зак-ріпити ровну процесуальну самостійність слідчого, якої чинне кримінально-процесуальне законодавство йому не надає.

Надання такої самостійності сьогодні пов'язується з єди-ним слідчим апаратом, що дозволить звільнити слідчого від «опіки» прокурора і керівників відповідних відомств, у складі яких є слідчі підрозділи і які в різних формах здійснюють контроль за його діяльністю, хоча такий і не створює більших гарантій законності рішень.1

Слід також передбачити у Кримінально-процесуальному ко-дексі, що у встановлених випадках і визначеному законом по-рядку кримінальні справи може розглядати суд присяжних, а також визначити кількісний склад такого суду, повноважний

1Дш. Михайлоеська І.Б. Проблеми укріплення законності в стадії попереднього розслідування. Рад.держава і право, 1989, М 7, с. 79.

102

розглядати кримінальні справи, наприклад у кількості