Правовий статус прокурора та роль і завдання в кримінальному судочинстві

Перш за все необхідно з’ясувати, що ж таке правовий статус? В юридичній енциклопедії під редакцією професора Шемшученка Ю.С. вказується, що правовий статус – це сукупність прав і обов’язків фізичних та юридичних осіб. Правовий статус визначається Конституцією України, законами України та іншими нормативно-правовими актами, міжнародними договорами, ратифікованими Верховною Радою України.

В праві розрізняють правовий статус:

громадян України

іноземців

осіб без громадянства

осіб, яким надано притулок.

Дана юридична енциклопедія вказує, що прокурор – це збірне поняття, що вживається для означення прокурорських працівників, посадових осіб органів прокуратури, які здійснюють прокурорсько-наглядові функції. В Україні – це Генеральний прокурор України, його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурори областей та їх заступники, військові прокурори регіонів та ВМС (на правах обласних) та їх заступники, начальники відділів і управлінь та їх заступники, прокурори цих відділів і управлінь, міські, районі, міжрайонні прокурори, їх заступники і помічники, відповідні працівники спеціалізованих прокуратур.

Термін „прокурор” застосовується як назва посади керівників органів прокуратури (Генеральний прокурор України, прокурори областей тощо), а також використовується для визнання процесуального статусу прокурорського працівника, який бере участь у розгляді судами кримінальних, цивільних і господарських справ.

Згідно із Законом України „Про прокуратуру” посаду прокурора можуть займати лише громадяни України з вищою юридичною освітою і необхідними діловими та моральними якостями. Особи, вперше призначені на ці посади, приймають присягу працівника прокуратури.

На посади прокурора Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Сімферополя та прирівняних до них прокурорів призначаються особи віком не молодше 30 років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на суддівських посадах не менше 7 років, на посади районних і міських прокурорів – віком не молодше 25 років зі стажем роботи в прокуратурі або на суддівських посадах не менше 3 років.

Прокурори підлягають атестації один раз на 5 років, порядок якої визначається Генеральним прокурором України.

Зайняття прокурорської посади не може поєднуватись з роботою на підприємствах, в установах чи організаціях, за винятком наукової і педагогічної діяльності.

Не можуть бути прийняті на посаду прокурора особи, яких було засуджено за вчинення злочину, за винятком реабілітованих.

Прокурор перебуває під захистом закону. Нанесення йому тілесних ушкоджень, образа, погроза щодо працівника прокуратури чи його близького родича, а також знищення їх майна, інші насильницькі дії у зв’язку з виконанням прокурором своїх службових обов’язків тягнуть за собою встановлену законом відповідальність. Так, відповідальність за вчинення таких дій передбачається статтями 345, 347-349 Кримінального кодексу України.

Крім цього, прокурори мають право носіння вогнепальної зброї.

Прокурор — єдина посадова особа, яка в тій або іншій формі бере участь в кримінальному процесі впродовж всього провадження у справі.

Прокурор володіє широкими повноваженнями в стадіях порушення кримінальної справи і попереднього розслідування. Тут він може ухвалювати наступні рішення: про порушення справи або відмову в цьому; її розслідуванні і перспективах передачі до суду або припиненні кримінальної справи. Він здійснює нагляд за виконання законів органами дізнання і досудового слідства; має право витребувати кримінальну справу, давати вказівки щодо її розслідування, скасовувати або змінювати постанови органів досудового розслідування. Прокурор має право прийняти справу до свого виробництва або доручити розслідування підлеглим йому особам, передати справу від одного слідчого іншому.

Прокурор зобов'язаний негайно звільнити своєю постановою кожного, хто знаходиться без законних підстав в місцях позбавлення волі або порушуючи закон затриманий, підданий попередньому ув'язненню або поміщений до судово-психіатричної установи.

Прокурорська діяльність здійснюється в суворо процедурно-нормативному порядку, який визначає зміст роботи окремих прокурорів і означає, що основні види дій здійснюються ними на основі наданих ним повноважень, у формі, передбаченій законом, і за наявності існуючих підстав. Це спричиняє різний ступінь самостійності і відповідальності прокурорів, породжує необхідність ґрунтовного оволодіння матеріально-правовими і процесуальними нормами і, головне, постійної пошани до них. Звичайно, діяльність прокуратури, хоч і поширюється на всі сфери життя суспільства, не тільки направляється, але і обмежується законом.

Як відомо, прокурор не втручається в оперативно-господарську або соціально-культурну діяльність: обмежуючи себе, він реагує тільки на порушення закону. Реальний зміст різних напрямів прокурорського нагляду, зрозуміло, може і повинно мінятися залежно від реального соціального розвитку і потреб охорони права. Але робота прокурора в цій області ініціюється на основі закону, здійснюється в рамках закону і прямо вказаними в законі методами (попередження, бесіда, протест і ін.) На відміну від судді і значною мірою від слідчих окремі прокурори володіють значно меншою посадовою самостійністю. Практично всі найважливіші рішення ухвалюються від імені прокурора, що очолює орган прокуратури, а відповідно і повинні бути їм затверджені або санкціоновані.

У сфері прокурорської діяльності неможливе автоматичне застосування закону, а, отже, розсуд прокурора грає найсерйознішу роль. Як професіоналів це зобов'язує прокурорів до самостійного мислення, до оволодіння відповідними прийомами правозастосовчої техніки. Самостійність прокурорської діяльності повинна бути підкріплена певними гарантіями.

В умовах переходу до ринкових відносин в нашій країні визначився курс на формування правової держави, який передбачає загальне без яких-небудь виключень підпорядкування закону всіх суб'єктів суспільних відносин, послідовну і рішучу боротьбу з будь-якими правопорушниками, тобто зміцнення законності. У зв'язку з цим значно зростає роль прокуратури, покликаної здійснювати нагляд за точним і одноманітним виконанням законів, що діють на території України, органами місцевого самоврядування, міністерствами, відомствами і іншими органами державного і господарського управління і контролю, підприємствами, установами, організаціями і об'єднаннями, незалежно від їх підлеглості, громадськими організаціями і рухами,