Активне, різнобічне у строгій відповідності з законом проведення розслідування переконує громадян у невідворотності викриття і покарання злочинців, водночас воно зміцнює в них віру в стійкість і непорушність своїх прав.

Конкретні завдання органів розслідування можуть бути сформулювати наступним чином:

а) відшукати, закріпити і перевірити докази з метою встановлення самої події злочину;

б) встановити і викрити осіб, винних у вчиненні злочину;

в) перешкодити обвинуваченим (підозрюваним) продовжувати свою злочинну діяльність;

г) виключати можливість ухилення обвинувачених від суду і заслуженого покарання;

д) шляхом своєчасного накладення арешту на майно обвинуваченого і інших осіб забезпечити реалізацію судового вироку в частині задоволення можливого цивільного позову чи конфіскації майна;

є) виявити конкретні причини і умови, що сприяють вчиненню злочину, і вжити заходів щодо їх усунення;

є) відмежувати невинних від притягнення до кримінальної відповідальності, арешту чи іншого незаконного обмеження в правах, а також вжити заходів до реабілітації обвинувачених, чия вина не підтвердилась в результаті розслідування.

Розслідування злочинів — це активна, цілеспрямована діяльність, направлена на встановлення істини по кожній кримінальній справі. Оскільки істина, що відшукується у кримінальному процесі, складається із всіх фактичних обставин вчинення злочину, встановлених в повній і точній відповідності з дійсністю, то вказані вище завдання найтісніше пов'язані між собою і практично нероздільні один від одного.

Розкрити злочин і встановити винну особу — складне і відповідальне завдання органів розслідування. Вчинячи злочин, а частіше ще при його підготовці, досвідчений злочинець робить все для того, щоб злочин не було розкрито. Він намагається не залишати слідів чи залишити їх якомога менше, намагається створити штучний ланцюг доказів, з допомогою яких розраховує повернути слідство з правильних позицій, направити його по неправильному шляху і т.п. Щоб перебороти хитрощі злочинних угруповань, звести до мінімуму можливі промахи, домогтися загального успіху у боротьбі зі злочинністю, держава постійно вдосконалює організаційні і процесуальні форми розслідування. При цьому враховується багаторічний практичний досвід, досягнення правової теорії, нові умови і можливості, що з'явилися під час розбудови української державності.

Ведеться, зокрема, пошук оптимального співвідношення двох існуючих в кримінальному процесі форм (видів, порядків) розгляду злочинів — дізнання і досудового слідства і найбільш раціонального розподілу обов'язків між відповідними органами. У минулому грань між дізнанням і досудовим слідством була, як відомо, значною мірою умовною і поступово все більш і більш стиралась. Багато, звичайно, залежить від того, як часто органу дізнання доводиться поряд з оперативно-розшуковими діями, а інколи й замість них займатися розслідуванням злочинів від початку й до кінця.

Однак у зв'язку з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України, на думку автора, слід значно розширити перелік складів злочинів, наприклад, за які передбачено позбавлення волі строком до 3-5 років, по них проводити тільки дізнання і з протоколами чи обвинувальним висновком прокуророві направляти в суд для розгляду по суті. Питання, звичайно, упирається в коло справ, розслідування яких може бути обмежене дізнанням. У наявності, таким чином, достатньо очевидна тенденція, яка, без сумніву, повинна бути доведена до кінця. Це вимагає накопичений досвід взаємодії органів дізнання і попереднього слідства, на це орієнтує процесуальна теорія, що аналізує організацію і саму процедуру розслідування злочинів. Власне, дізнання, виходячи з етимології цього слова, означає початковий етап розслідування, на якому уповноважені законом органи проводять невідкладні оперативні і слідчі дії для встановлення події злочину, закріплення його слідів і розшуку злочинців. Під час проведення дізнання важливо переконатись, що злочин дійсно мав місце, виявити і зафіксувати сліди, які легко можуть бути втрачені через втрату часу чи внаслідок дії заінтересованих осіб, вжити заходів до встановлення винних і перешкодити їм уникнути від слідства і суду. Детальне дослідження всіх елементів складу злочину, вияснення обтяжуючих і пом'якшуючих вину обставин, мотивів вчинення злочину, наслідків його і т.д. — все це не повинно входити в завдання дізнання і підлягати встановленню і перевірці на наступному етапі розслідування — в стадії досудового слідства. Маються на увазі ті випадки, коли проведення досудового слідства є обов'язковим. Що стосується проведення дізнання замість досудового слідства, то всі вказані вище обставини підлягають зібранню і доказуванню в повному обсязі.

У протилежному значенні дізнання — є допоміжною по відношенню до досудового слідства діяльністю, воно готує базу і створює умови для провадження останнього.

Наявність у кримінальному процесі особливого процесуального інституту дізнання, яке автор розуміє як початкову діяльність по розслідуванню злочинів, здійснюється з метою наступної передачі справи органам судового слідства, є цілком виправданим і, безумовно, необхідним.

Для ефективного розкриття злочинів необхідно, перш за все, щоб про кожне злочинне порушення закону швидко стало відомо органу, уповноваженому вести боротьбу зі злочинністю. З найбільшим успіхом це може бути досягнуто лише за умови, що відповідний орган максимально наближений до населення як за характером, так і за методами виконуваної ним роботи. Відома мобільність і оперативність органів міліції, покликаних охороняти громадський порядок, що мають для цього необхідну інформацію. Закон цілком обґрунтовано наділив міліцію функцією дізнання, надавши їй відповідні повноваження.

Виділення дізнання в особливу процесуальну діяльність диктується також міркуваннями найбільш раціонального розподілу обов'язків в єдиному процесі розслідування. Вивільнення слідчого від провадження розшукових дій термінового характеру економить всю енергію і час, що дозволяють йому сконцентрувати зусилля на детальному дослідженні всіх версій, що виникають на перевірці наявних у справі доказів, на усуненні протиріч і, насамкінець, дає можливість правильно вирішити питання про направлення справи.

В той же час дізнавальна,