Коли прокурор приймає рішення особисто виконати ту чи іншу слідчу дію по справі, що перебуває у провадженні слідчого чи органу дізнання, він передбачає, що в даній ситуації саме така форма його участі в розслідуванні буде сприяти успішному відшуканню істини. До цього все частіше його змушують такі, наприклад, обставини, як тимчасова відсутність слідчого, необхідність одночасного провадження ряду слідчих дій чи більш кваліфікованого підходу до виконання деяких з них. Інколи прокурор може засумніватись в результатах допиту, огляду і т.п. і з метою перевірки фактів, що його цікавлять, сам провести необхідні слідчі дії. Звичайно, встановити наявність таких обставин прокурору не вдається без того, щоб повністю не вникнути в суть справи, розібратись з сукупністю зібраних доказів, з'ясувати здатність особи, що проводить розслідування, належним чином виконати завдання, що стоїть перед ним. Тому провадження прокурором тих чи інших слідчих дій не можна розцінювати як «втручання» в нормальний хід розслідування, порушуючи чи докорінно міняючи його. При правильній постановці нагляду, коли прокурор з моменту порушення кримінальної справи тримає під наглядом всі найважливіші дії слідчого і визначає направленість розслідування, особиста його участь стане логічним продовженням тієї лінії, яка з самого початку проводиться по справі, і не буде розходитись з послідуючими діями слідчого, знову ж таки, контрольованими прокурором.

Треба враховувати також, що процесуальне законодавство поставило слідчого в певну залежність від прокурора, відмовившись тим самим від характерного кримінальному процесу ряду європейських країн розподілу функцій переслідування і розслідування між слідчим і прокурором.

При існуючому процесі досудового слідства, як діяльності слідчого, направленої і контрольованої прокурором, останній не може не бути наділений всіма тими повноваженнями, якими наділений слідчий. Це настільки очевидно, що законодавець навіть не вважав за потрібне спеціально обумовити такі повноваження прокурора, на відміну, наприклад, від регламентації повноважень начальника слідчого відділу, коли той бере участь у провадженні досудового слідства чи особисто веде його. Тому було б вкрай непослідовно, зобов'язавши прокурора наглядати з розслідуванням і надавши йому для цього право знайомитися зі всіма матеріалами справи, давати органам дізнання і слідства вказівки, право відсторонювати слідчого чи особу, що проводить дізнання, від подальшого розслідування справи, а в необхідних випадках особисто проводити слідство.

Автор не заперечує доцільності виконання прокурором окремих слідчих дій, треба думати по тій простій причині, що прокурор в цих випадках не перетворюється в слідчого, а залишається прокурором, що здійснює таким чином свою правоохоронну функцію. Це, звичайно, правильно. А звідси правильно й те, що за прокурором, що чинить нагляд в таких формах, нема ні законних підстав, ні фактичної потреби встановлювати ще один нагляд, на цей раз з боку вищестоящого прокурора. В подібних випадках буде достатнім застосування загальних правил оскарження дій і рішень прокурора.

Відстоюючи доцільність розглянутої форми нагляду, треба разом з тим підкреслити, що розслідування не повинно перетворюватися у звичайну нормальну функцію прокурора, оскільки для цього існує спеціальний орган – слідчий. Лише в необхідних випадках, як це прямо вказано в законі, прокурор може і повинен особисто вести розслідування по будь-якій справі. Треба завжди і скрізь проводити думку, що прокурор є передусім органом нагляду за виконанням законів в діяльності органів розслідування, і займатись безпосередньо провадженням слідства він вправі лише у виключних випадках, коли інакше неможливо забезпечити додержання законності в цій стадії кримінального процесу. Тому нема резону вважати прокурора слідчім поряд із слідчими органів прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України.

Прокурор зобов'язаний в строки, встановлені законом, розглядати адресовані йому та ті, що надійшли до нього, скарги на дії органів дізнання і слідства і повідомляти скаржникам про рішення за скаргами.

Важливість цієї форми нагляду за розслідуванням визначається тою мірою, яка взагалі має для зміцнення законності правильне і своєчасне вирішення звернень. Для прокурора, що здійснює нагляд за розслідуванням, прийом і розгляд скарг — одна з процесуальних форм його діяльності, спосіб виявлення і подальшого усунення порушень закону, допущених слідчим органом дізнання. Враховуючи особливу роль прокурора, як органу охорони законності, заборонено піддавати будь-якій цензурній перевірці адресовані йому скарги, коли вони виходять від обвинуваченого (підозрюваного), що перебуває під вартою. Швидке і правильне реагування прокурора на скарги сприяє підвищенню якості розслідування злочинів. Перевіряючи скаргу, прокурор має право витребувати для ознайомлення кримінальну справу та інші необхідні матеріали, витребувати пояснення від слідчого чи особисто допитати заявника. Оскільки оскарження дій органів розслідування і розгляд скарги прокурором має, безсумнівно, процесуальний характер, все провадження по справі повинно бути в кримінальній справі.

Це, з одного боку, сприяє в майбутньому суттєвій допомозі суду при перевірці дотримання прав громадян на дізнанні і слідстві, а з іншого — дозволить йому більш ретельно розібратись в скарзі, якщо вона буде знову заявлена в ході судового розгляду справи.

Розглянемо тепер