в) вилучити справу від органу дізнання і передати її слідчому;

г) вилучити справу від органу дізнання і прийняти до свого провадження;

д) залишити справу в органі дізнання, рекомендуючи началь-нику цього органу доручити розслідування іншому працівни-кові замість відведеного. В останньому випадку прокурор не має права вказувати конкретну особу, яка повинна вести дізнан-ня, оскільки це питання не процесуальне і підлягає адміністра-тивній владі начальника відповідного органу дізнання.

З метою забезпечення найбільш повного і об'єктивного роз-слідування прокурор має право вилучити будь-яку справу із органу дізнання і передати її слідчому, а також передати справу від одного слідчого іншому. Це повноваження служить про-курору, перш за все, для усунення порушень правил про підслідність кримінальних справ. Закон передбачає два види підслідності: предметну (по роду справ) і територіальну (місце-ву).

За загальним правилом, розслідування проводиться в тому районі, де вчинено злочин. Якщо слідчий встановить, що зло-чин вчинено в іншому районі, він зобов'язаний провести всі невідкладні слідчі дії, а потім передати справу прокурору для направлення по підслідності. Питання про підслідність справи вирішується прокурором за місцем, де розпочато слідство» В окремих випадках, для досягнення найбільшої швидкості, об'-єктивності і повноти розслідування, він може дозволити ве-

290

і

г

дення попереднього слідства за місцем виявлення злочину або там, де перебуває підозрюваний (обвинувачений) чи більшість свідків. Вищестоящий прокурор має право в будь-який момент слідства вилучити справу від слідчого, до компе-тенції якого вона відноситься, і передати її слідчому прокура-тури іншого району чи старшому слідчому вищестоящої про-куратури, якщо визнає таку міру корисною і необхідною»

Реалізуючи надане йому повноваження, прокурор має право вилучити будь-яку справу від слідчого органів внутрішніх справ чи Служби безпеки України і передати її слщчому прокурату-ри. Це, безперечно, ні в кого сумнівів не викликає. Зворотної передачі справ закон не передбачає.

Що стосується регламентації прокурорського нагляду за ви-конанням законів на попередньому слідстві, то ніяких, абсо-лютно ніяких особливостей, обумовлених різною відомчою на-лежністю слідчих, закон не встановлює. Та їх і бути не може, тому що сама піднаглядна прокуророві діяльність — попереднє слідство — виконується за єдиними, обов'язковими для всіх підрозділів правилами. Взагалі вирішення питання про проце-суальне керівництво діяльністю слідчого можна ставити в за-лежність від його адміністративної підпорядкованості. Не в цьому суть.

Все визначається тільки характером, змістом повноважень, якими закон наділив прокурора. Оскільки ці повноваження реалізуються, як ми вже з'ясували, у формі процесуального керівництва слідством, то висновок із цього може бути тільки один: відносно слідчих органів внутрішніх справ прокурор здійснює процесуальне керівництво так, як він це робить сто-совно слідчих прокуратури.

Заперечувати це — значить визнати існування парадоксаль-ного явища, коли процесуальні відносини, породжені одними і тими ж нормами, можуть мати неоднаковий зміст, що вияв-ляється в неоднаковому обсязі прав і обов'язків суб'єктів цих відносин. Але інший обсяг прав і обов'язків, інші процесу-альні відносини, звичайно, повинні спиратись на якісь інші правові норми. Однак їх нема. Є єдині норми, передбачені Конституцією України щодо здійснення нагляду за додер-жанням законів органами, які проводять оперативно-розшу-кову діяльність, дізнання і досудове слідство.

Досить широкі процесуальні повноваження начальника слід-чого відділу органів внутрішніх справ і Служби безпеки Украї-ни, що стоїть у всіх відношеннях ближче до слідчого, ніж прокурор, в принципі, дозволяють йому успішно контролю-

вати діяльність слідчого, своєчасно виявляти прогалини і упу-щення в ній, швидко реагувати на труднощі, що виникають перед слідчими, активно підтримувати і стимулювати їх твор-чий потенціал. Все це привело до того, що на практиці проку-рор виконує свої наглядові функції відносно слідчих органів внутрішніх справ і Служби безпеки через відповідних на-чальників слідчих підрозділів.

Сказане щодо взаємовідносин прокурора із слідчими інших відомств і керівників цих структурних підрозділів свідчить про те, що на прокуророві лежить правовий обов'язок здійснювати процесуальне керівництво слідством в цих відомствах.

Заперечувати це і стверджувати, що «згідно з законом керу-вати слідством у них можуть тільки начальники слідчих підрозділів»,1 — значить підміняти конкретний аналіз закону загальними розмовами, що відтворюють загальний стан речей.

Твердження, що прокурор не керує дізнанням, а тільки на-глядає за ним — це неправильне тлумачення ролі і завдань прокурора в забезпеченні законності дій органів дізнання. *

Підставою стверджувати, що прокурор не здійснює керівниц-тва діяльністю органів дізнання, служить та обставина, що ці органи, зокрема міліція, входять в систему Міністерства внутрішніх справ і в адміністративному порядку не підпорядко-вані прокурору. Дійсно, адміністративне керівництво міліцією належить виключно начальникові відповідного органу внутрішніх справ і до цього керівництва не має і не може мати ніякого відношення. Але прокурор здійснює процесуальне керівництво діяльністю міліції в тій частині, в якій ця діяльність входить в кримінальний процес, тобто провадженням дізнання.

Правильно констатувати, що в даний час прокурор і юридич-но, і фактично здійснює процесуальне керівництво слідством; деякі юристи вважають, що з метою дальшого підвищення са-мостійності слідчого і надання прокуророві більших можли-востей для неупередженої оцінки ходу і результатів розсліду-вання прокурор надалі не повинен керувати діяльністю слідчо-го, за ним необхідно зберегти функцію нагляду «в чистому вигляді». Щоб досягти цього, вже майже десять років йде мова про реорганізацію слідчих підрозділів в різних варіан-тах, суть якої в тому, щоб вивести з безпосереднього підпоряд-кування прокурорів слідчих.

'Див. Вікторов Г.А. Загальні умови попереднього розслідування в кримінальному процесі. М., 1975, с.28.

292

Ця точка зору, на відміну від наведеної раніше, логічна і послідовна. Вона виражає певну наукову позицію, з якою можна сперечатися чи погоджуватися, але