Четверта — вирішення, завершення конфлікту. На цій ста-дії учасники оцінюють наслідки своїх дій, співставляють до-сягнутий результат із раніше наміченою метою. Залежно від висновків конфлікт припиняється (затухає) або ж розвиваєть-ся далі, в останньому випадку він заново проходить через другу, третю та четверту стадії, але вже на новому рівні.

Звичайно, виділення зазначених стадій досить умовне, як-що враховувати різноманітність ситуацій, в яких виникає кон-флікт, та форм його перебігу. В одних випадках вони чітко ви-являються, в інших — сполучаються, зливаються одна з одною, що зокрема характерно для швидкоплинних конфліктів. Інко-ли не усвідомлюється або ж погано диференціюється причина конфлікту, рішення про варіант оптимальної поведінки для вирішення конфлікту може прийматися спонтанно. Нарешті, конфлікт може вирішитись повністю, частково чи не виріши-тись зовсім (удаване вирішення). В останньому випадку в однієї зі сторін або у всіх учасників виникають негативні емоційні стани (відчуженість, злобливість, песимізм тощо). Невирішений конфлікт може трансформуватися із міжособистісного у внутріособистісний, що супроводжується тяжкими переживан-нями, самозвинуваченнями, виникненням невротичних станів, хоча зовні все виглядає пристойно. Вихід однієї зі сторін з конфлікту на останньому етапі його розвитку з установкою на тимчасове припинення протиборства характеризується награ-ною байдужістю, визнанням поразки, зовнішніми проявами згоди, за якими маскується істинне ставлення до суперника. За нагоди такий конфлікт спалахує з новою силою.

Правильна діагностика вищезазначених стадій перебігу конфлікту та чинників, що його загострюють чи пом'якшу-ють, дозволяє зацікавленій стороні вирішити питання про ви-бір найбільш доцільного способу розв'язання конфлікту, про-філактики його можливих деструктивних наслідків, чим знач-но зменшує негативні наслідки протиборства.

Слід відзначити, що динаміка конфлікту значною мірою визначається тим, яка стратегія поведінки в конфліктній си-туації раніше сформувалась у його учасників. Ця стратегія визначається двома параметрами: 1) наступальність, 2) кооперативність. Перший — це наполегливість у реалізації власних інтересів, другий — здатність враховувати інтереси іншого. Сполучення цих параметрів дає п'ять тактик поведінки:

1) співробітництво (висока наступальність і висока кооперативність) — дії спрямовані на пошук рішення, що задоволь-няє обидві сторони, спільне обговорення розбіжностей,

2) протиборство (висока наступальність і слабка кооперативність) — прагнення наполягти на своєму шляхом відкритої боротьби, застосування примусу та інших засобів тиску,

3) поступливість (слабка наступальність і висока кооперативність) — орієнтованість на повне задоволення вимог партнера,

4) уникнення (слабка наступальність і слабка кооперативність) — прагнення вийти з ситуації, не поступаючись, але й не наполягаючи на своєму, утримуючись від суперечок, від викладення своєї позиції, уникаючи відповідальності за прийняте рішення,

5) компроміс (середні значення наступальності і кооперативності) — прагнення врегулювати розбіжності, поступа-ючись у чомусь в обмін на поступки іншої сторони, прий-няття «середніх» рішень, що задовольняють обидві сторо-ни повною мірою.

Правильною може бути кожна зі стратегій, усе залежить від ситуації розвитку конфлікту. На жаль, люди мають тенден-цію користуватися однією стратегією у всіх випадках життя, причому часто вважаючи протиборство єдиним засобом роз-в'язання конфліктної ситуації.

Слід відзначити, що конфлікти можуть розв'язуватись як у результаті прийняття та реалізації системи заходів ціле-спрямованого впливу на обидві протиборствуючі сторони, так і шляхом самоплинного перебігу, коли учасники чи треті особи не вживають для регулювання процесу ніяких зусиль. «Мимовільне затухання» конфлікту може статись через ви-никнення нової напруженої ситуації, внаслідок чого попе-редні переживання мовби відсуваються на другий план. Ок-ремим випадком трансформації конфлікту є «механічне» розведення сторін у просторі. Але позиція «ще трохи, і все вирішиться само собою» — непродуктивна, бо втрати (об'єк-тивні та суб'єктивні) від конфлікту надто великі, а інколи й непоправні.

При вирішенні конфліктів найбільш психологічно ефек-тивними є такі напрями:

1) попередження розвитку і накопичення відмінностей у оцінках, поглядах, цілях членів колективу — доцільне на ранніх стадіях розвитку конфлікту, коли протиборство ви-являється ще не відкрито, а в непрямій, потайній формі (наприклад, «Чому я повинен працювати за інших?», «На-що нам ці додаткові проблеми?» та ін.),

2) досягнення взаєморозуміння — передбачає в основному вплив на розум учасників, коли протиборство вже є оче-видним, а кожна сторона прагне навести аргументи на свій захист, вибірково трактуючи ті чи інші факти. Учас-ників слід спонукати до «стратегії переговорів»: розкласти конфлікт на складові, що дозволить знайти елементи збігу оцінок чи перспективної мети. Спочатку згода досягається лише у найбільш загальних чи навіть зовсім часткових мо-ментах, що не є принциповими та болючими для учас-ників конфлікту, а потім поширюється на інші питання,

3) переведення конфлікту з емоційного на інтелектуальний рівень — виявляється у забороні нетактовних нападок, об-раз, погроз із метою подолання надмірного збудження сторін та регулювання їх взаємовідносин. Це має здійсню-ватися спокійним голосом, без упередженості: підкреслю-ється незначність приводу, через який виник конфлікт, та необхідність його вирішення, робиться спроба переклю-чити увагу учасників на інші аспекти діяльності, не пов'я-зані з предметом загострення стосунків між ними,

4) трансформація мотивів конфронтації (протиборства) у мотиви пошуку згоди — здійснюється за допомогою роз'яснення небажаних наслідків конфлікту для його учас-ників та оточення (родичів, близьких, колективу тощо), аморальності боротьби заради задоволення власних егоїс-тичних інтересів. Зміна позиції та пошук згоди не є про-явом слабкості, поразки, це нормальний шлях регулюван-ня взаємостосунків між людьми.

Конкретними засобами вирішення конфлікту можуть бути:

1) вирішення проблеми, що стала причиною його виникнення,

2) компроміс, що базується на взаємних розумних поступках,

3) поступове згладжування протиріч,

4) відсторонення конфліктуючих від безпосереднього спілку-вання на певний