Реферат на тему:

Психологія особистості злочинця

ПЛАН

1.     Поняття, структура особистості злочинця.

2.     Типологія особистості злочинця.

а) соціально-адаптивний тип;

б) соціально-дезадаптивний тип.

1.       Поняття, структура особистості злочинця.

Охарактеризувати особистість злочинця – означає дослідити і визначити типологічно криміногенно значущі якості індивіда.

Особистість злочинця – це сукупність типологічних якостей індивіда, які зумовлюють скоєне ним злочинне діяння певного виду.

Злочини скоюються не через задатки індивіда до злочинної поведінки і навіть не через те, що індивід не хоче або не розуміє, що потрібно жити за законом, а в результаті того, що у даної людини вкоренилась система змістовних утворень, яка зумовлює її викривлене ставлення до певної сторони соціальної дійсності.

Оцінюючи особистість людини, яка скоїла злочин, потрібно виявити домінуючі спонукання та узагальнені способи її життєдіяльності, які утворюють загальну схему її поведінки та стратегію життєдіяльності. Людська поведінка організується певними вихідними ціннісними позиціями особистості.

Головним системоутворюючим фактором типу особистості є механізм її змістоутворення.

В ціннісному змістоутворенні поведінки злочинців є загальний дефект, який полягає в неадекватній оцінці ними власної користі злочинного діяння. Більш чи менш усвідомлюючи свою антисоціальну суть, злочинці за звичай висувають систему самовиправдальних мотивів і нейтралізують ті соціальні цінності, які перешкоджають досягненню злочинних цілей. Зняття з себе відповідальності на підставі самовиправдання своїх дій – одна з характерних особливостей більшості злочинців.

Причини своєї злочинної поведінки злочинець вбачає не в своїх негативних якостях, а в зовнішніх обставинах, поведінці інших людей. Скоєння злочину поєднується, як правило, з високою самооцінкою злочинця. Це вказує на неадекватність оцінок злочинців, глибокі порушення у сфері самооцінки та самоконтролю особистості. Формується система психічного самозахисту особистості злочинця.

Самовиправдання навмисного злочину здійснюється різними способами:

-  утрируванням (перебільшенням) вини жертви;

-  знеціненням суспільних та правових норм шляхом протиставлення їх нормам референтних антисоціальних груп (банди, злодійські шайки);

-  перенесенням відповідальності на інших осіб, виправданням обставинами, які виникли тощо.

Справжні вихідні мотиви поведінки злочинця можуть трансформуватись, видозмінюватись, приховуватись, оформлятись в потрібному для нього вигляді.

Мотивація злочину формується особистісними негативними якостями злочинця – користливістю, помстою, ревнощами, системою складних поглядів (неправильним розумінням поняття обов’язку, товаришування тощо).

Для злочинців-рецидивистів особливо характерними є глибокі зміни в мотиваційно-потребовій сфері: вона надто примітивна, а дії здійснюються на низькому імпульсивно-установочному рівні регуляції. Мотивація таких дій прихована, що і створює видимість „безмотивного” злочину.

Потреби кожної людини є для нього як система індивідуальних необхідностей. Соціалізована особистість не може існувати тільки на рівні споживання. Її психічний розвиток передбачає зміщення центру потреб на творення, саморозвиток та самореалізацію. Але ця суттєво важлива якість соціалізованої особистості не сформована у більшості злочинців.

Потреби осіб, які скоїли злочини, відрізняються вузькістю, обмеженістю, недорозвитком соціально позитивних видів потреб ( в праці, моральній поведінці), збоченням (статеві збочення, наркотична залежність тощо).

Для багатьох злочинців є характерними спонукання, які виникають стихійно, їх залежність від випадкових ситуацій. Дезінтеґрованість цілісно-регулятивної системи особистості – основна відмінність більшості злочинців. Окремі егоїстичні устремління злочинців, вириваючись з загальних соціально-позиційних зв’язків, стають антисоціальними, регулюють поведінкову систему особистості на підсвідомому рівні.

Підсвідомі механізми психічної регуляції проявляються у всіх установочних діях, в широкій системі поведінкових стереотипів особистості злочинця. Чим нижчим є рівень самосвідомості (а цим і характеризується більшість злочинців), тим вищою є роль підсвідомих механізмів регуляції поведінки. 

2. Типологія особистості злочинця

Розробляючи типологію осіб, що вчинили злочини, можна використати різні підстави, критерії (правові, соціальні, психологічні) або типоутворюючі ознаки: ступінь суспільної небезпеки; психологічні особливості; спрямованість протиправних дій; зміст, глибина і стійкість криміногенної мотивації; головні властивості характеру; психічні аномалії, рівень соціальної адаптації, криміногенного зародження). Класифікація може бути зроблена і за суб’єктивною стороною вчиненого і навіть за окремим складом злочинів особливої частини кримінального кодексу. Все це залежить від того, як тонко зауважив Г.М. Міньковський, що, для чого і як має вивчатись.

В кримінології - науці, що спеціально присвячена

вивченню особистості злочинця, досить детально розроблена класифікація різних кримінальних типів. Найбільш відомими є:

За об’єктом посягання, характером злочинних дій, виділяють три великі типологічні групи злочинців;*

корисливі;*

насильницькі;*

корисливо-насильницькі.

За характером, ступенем суспільної небезпеки злочинні типи поділяються на:*

випадковий тип, об’єднує людей, які вперше вчинили злочин через випадкові обставини при загальній соціально-позитивній спрямованості особистості;

- ситуативний тип особистості злочинців, які вчинили злочин під впливом несприятливих умов формування їх особистості, проте в загальному їх характеризують більше позитивно ніж негативно;*

нестійкий тип, до нього відносяться особи, які також вчинили злочин вперше, але які допускали раніше різні правопорушення, аморальні вчинки;*

злісний тип, який включає осіб, які неодноразово здійснювали злочини, у тому числі раніше засуджених за це;*

особливо-небезпечний тип особистості злочинців, яких визнано небезпечними або особливо-небезпечними рецидивістами за вчинені важкі злочини.

Можлива розробка й інших типологічних варіантів особистості злочинців, наприклад, за суб’єктивною стороною в залежності від форми провини - навмисно або необережно скоєний злочин. Під час дослідження психологічних особливостей осіб, що здійснили різні злочинні діяння, привертає увагу така інтеґративна якість особистості як соціальна адаптивність, яка впливає на поведінку людини в різних, у тому числі і в кримінальних ситуаціях.

В основі соціальної адаптивності міститься психічна адаптація людини „як результат діяльності цілісної саморегулюючої системи, активність якої забезпечується не просто сукупністю окремих компонентів (підсистем), а їх взаємодією і „співдіянням”, які породжують нові інтеґративні якості, які не характерні окремим предметам, що їх утворюють. Саме тому осіб, що здійснюють злочини, умовно можна поділити на дві великі групи, два основних типи:*

соціально-адаптивний тип особистості;*

соціально-дезадаптивний тип, з виділенням

проміжних варіантів особистості.

Соціально-адаптивний тип відрізняється високим рівнем нервово-психічної, емоційно-вольової стійкості, протистоянням до стресів,