Курсова робота на тему:
Стадії вчинення злочину
ЗМІСТ
ВСТУП
ГЛАВА 1. Стадії злочину
1.1. Поняття і види стадій злочину
1.2. Види стадій вчинення злочину
ГЛАВА 2. Закінчений злочин
2.1. Поняття закінченого злочину
2.2. Незакінчений злочин і його види
ГЛАВА 3. Готування до злочину
3.І. Поняття готування до злочину, його об'єктивні і суб'єктивні ознаки.
3.2. Види готування до злочину.
3.З. Відмежування готування до злочину від виявлення умислу
ГЛАВА 4. Замах на злочин
4.1. Поняття замаху на злочин, його об'єктивні та суб'єктивні ознаки.
4.2. Види замаху на злочин.
4.3. Значення поділу замаху на злочин на види
4.4. Відмежування замаху на злочин від закінченого злочину
4.5. Відмежування замаху на злочин від готування до злочину
4.6. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин (за готування до злочину і за замах на злочин)
ГЛАВА 5. Добровільна відмова від вчинення злочину
5.1. Поняття добровільної відмови від вчинення злочину і її ознаки
5.2. Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кінця
5.3. Стадії вчинення злочину, на яких можлива добровільна відмова від злочину.
5.4. Підстави виключення кримінальної відповідальності при добровільній відмові від злочину
5.5. Правові наслідки добровільної відмови від злочину
5.6. Діяльне каяття при вчиненні злочину
ВИСНОВОК
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Зростання злочинності в Україні, особливо організованої, насиль-ницької та корисливої, що спостерігається в останні роки, виклика-но переломним періодом розвитку України і деякими іншими нега-тивними чинниками. Це ставить перед державою серйозні завдан-ня боротьби з таким явищем. Необхідно добиватися припинення зростання злочинності, а потім й її істотного скорочення. З цією метою вживаються політичні, економічні, організаційні, законодавчі та інші заходи.
Юридичною базою боротьби зі злочинністю є кримінальне за-конодавство. Щоб це законодавство було досить ефективним, необ-хідно правильно його застосовувати. Однак для цього слід грунтов-но вивчати це законодавство, з тим щоб добре знати і застосовувати в практичній діяльності його норми.
Розпочинаючи таке вивчення, треба мати на увазі, що поняття «кримінальне право» вживається в двох значеннях, а саме:
1) кримінальне право — це галузь права (одна із галузей — кри-мінальне законодавство). Звідси кримінальним правом іменують закони, тобто нормативні акти, в яких містяться положення цієї га-лузі права;
2) однак під кримінальним правом розуміють і науку криміналь-ного права, тобто теорію кримінального права, наукову дисципліну. доктрину.
Розглянемо спочатку кримінальне право як галузь права.
1. Кримінальне право як самостійна, окрема галузь права має низку ознак як загальних для всіх галузей права, так і специфічних тільки для неї. Виходячи з цього, кримінальне право:
1) являє собою систему (сукупність) юридичних норм (правил по-ведінки), встановлених у суспільстві. Норми кримінального права — це узагальнені правила, що охоплюють безліч відповідних життєвих ситуацій, індивідуальних випадків. Так, норми про відповідальність за умисне вбивство передбачають всі можливі в реальному житті конк-ретні випадки вбивств, як би вони одне від одного не відрізнялися. Норми кримінального права загальної дії, крім того, є загальнообо-в'язковими до виконання, маючи тим самим ознаку загальнообов’язкової нормативності. Ці норми здебільшого виступають як норми-заборони. Вони забороняють певні вчинки людей, а саме злочинні дії або злочинну бездіяльність, під загрозою застосування за їх вчинен-ня особливих примусових заходів — кримінального покарання;
2) його норми (правила поведінки) встановлюються лише вищи-ми органами законодавчої влади і закріплюються у відповідних зако-нах. Це так зване позитивне право, або чинне право. Саме тому кри-мінальне право має формальну визначеність — воно точно фіксує в законах у гранично формалізованому вигляді в письмовій формі озна-ки злочинів і покарань за них, тобто вимоги, що ставляться до пове-дінки людей, межі та умови їх вчинків, наслідки протизаконних дій або бездіяльності. Слід спеціально відмітити, що формальна визна-ченість кримінального права — це не тільки гарантія законності та од-наковості застосування його норм, а й одне з невід 'ємних прав люди-ни. Визначеність правових приписів, фіксуючи межу між злочинною і незлочинною поведінкою, чітко визначає тим самим можливість людини здійснювати свої права і свободи відповідно до закону, чітко уявляти, що дозволено, а що заборонено кримінальним законом.
Відповідно до Конституції України кримінальні закони видають-ся лише Верховною Радою України. Ніякі інші державні органи або посадові особи (навіть Президент України) не правомочні видавати норми кримінального права'. За цією ознакою кримінальне право відрізняється від інших галузей права (наприклад, норми цивільно-го права можуть встановлюватися урядом, норми адміністративно-го права — навіть органами влади на місцях). Отже, кримінальне право знаходить свій вираз тільки в законах. Відтак, основним дже-релом кримінального права є кримінальний закон;
3) має свій предмет і метод правового регулювання. Норми кри-мінального права встановлюють, які суспільне небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що вчи-нили ці злочини (ч. 2 ст. 1 Кримінального кодексу України). Злочині покарання — це ті суспільні явища, що визначаються нормами кри-мінального права. Саме відносини, що виникають у зв'язку із вчи-ненням злочину і застосуванням за це певних покарань, і становлять предмет кримінального права. Оскільки злочини мають підвищену суспільну небезпечність для суспільних відносин, що склалися в Україні, і правопорядку, держава застосовує за їх вчинення й най-більш гострі примусові заходи — кримінальні покарання. Застосу-вання покарання — це метод правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку із вчиненням злочину.
У покаранні, що призначається судом від імені держави за вчи-нений злочин як санкція за порушення кримінально-правової забо-рони, передбачена в законі, проявляється і така властивість кримі-нального права, як його державна забезпеченість.
Отже, можна відзначити, що кримінальне право як система норм (законів) має такі ознаки: загальнообов'язкову нормативність, фор-мальну визначеність і державну забезпеченість, а також властиві йому предмет і метод правового