Засоби і знаряддя вчинення злочину можуть бути призначені за сво-їм характером лише для досягнення злочинної мети (наприклад, виго-товлена отрута для вбивства) або використовуватися і для інших потреб (наприклад, папір та фарби для фальшивомонетництва і живопису).

Пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину —

це будь-які дії по виготовленню або зміні предметів, внаслідок чого вони стають придатними або більш зручними чи більш ефективни-ми для відповідного застосування.

Підшукування співучасників — це будь-які дії по притягнен-ню, залученню до вчинення злочину інших осіб: виконавця (співвико-навця), організатора, підмовника або посібника.

Змова на вчинення злочину — це згода двох або більше осіб у спільному вчиненні злочини.

Усунення перешкод — це усунення перепон, які заважають вчиненню злочину, здійсненню злочинного умислу.

Нарешті, інше умисне створення умов для вчинення злочину — це різноманітні дії, що створюють можливість для вчинення зло-чину (наприклад, підготовка місця вчинення злочину, сховища для приховування викраденого тощо).

Слід мати на увазі, що поняттям умисного створення умов для вчинення злочину охоплюються всі зазначені в законі підготовчі дії, які названі законодавцем через їх найбільшу поширеність.

3.З. Відмежування готування до злочину від виявлення умислу

Під виявленням умислу розуміють прояв особою тим чи іншим засобом (усно, письмово, іншим шляхом) наміру вчинити певний злочин. Відповідно до ст.11 злочином є передбачене Кодексом су-спільне небезпечне протиправне і винне діяння (дія або бездіяль-ність), вчинене суб'єктом злочину. При виявленні умислу відсутня сама дія або бездіяльність, тому виявлення умислу не розглядаєть-ся як стадія вчинення злочину і не тягне за собою кримінальної від-повідальності.

Від виявлення умислу слід відрізняти такі самостійні злочини, як погроза вбивством, знищенням майна тощо (наприклад, статті 129, 195, 266). У цих випадках карається не самий умисел, а суспіль-не небезпечне діяння (погроза), навіть якщо в погрожуючого і не було наміру в подальшому реалізувати цю погрозу, бо тут заподію-ється безпосередня шкода особі, суспільній безпеці, громадському спокою тощо.

ГЛАВА 4. Замах на злочин

4.1. Поняття замаху на злочин, його об'єктивні та суб'єктивні ознаки.

Відповідно до ст. 15 замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спря-мованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведе-но до кінця з причин, що не залежали від и волі.

Об'єктивними ознаками замаху є: а) вчинення діяння, безпосе-редньо спрямованого на вчинення злочину: б) недоведення злочину до кінця; в) причини недоведення злочину до кінця не залежать від волі винного.

Під діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення злочину. слід розуміти таке діяння, що безпосередньо посягає на об'єкт, що знаходиться під охороною кримінального закону, створює безпосе-редню небезпеку заподіяння йому шкоди. Тут вже п о ч и н а є т ь ся виконання об'єктивної сторони з л о ч и н у, і, частіше за все, вчиняються діяння, передбачені диспозицією певної статті Особливої частини КК (наприклад, проникнення в жит-ло з метою викрадення майна, спроба запустити двигун з метою за-володіння автомобілем тощо).

Недоведення злочину до кінця вказує на незавершеність його об'єктивної сторони. Вона не отримує свого повного розвитку тоб-то повною мірою не здійснена. Особа або не виконує всіх дій, що утворюють об'єктивну сторону (наприклад, вбивця не встиг завда-ти удару потерпілому або натиснути на курок), або не настають на-слідки. зазначені у відповідній статті КК (наприклад, смерть потер-пілого не настала через те, що вбивця промахнувся або завдав лише незначного поранення).

Замах на злочин — це невдала спроба посягання на об'єкт, ді-яння винного не спричиняє йому шкоди, злочин не доводиться до кі-нця з причин, які не залежать від волі винного, переривається, не за-вершується всупереч бажанню особи довести його до кінця.

Причини недоведення злочину до кінця можуть бути різними (опір жертви, невміння користуватися зброєю, затримання злочин-ця тощо). Якщо злочин не доведений до кінця з власної волі особи, кримінально-караний замах відсутній внаслідок добровільної відмо-ви (ст. 17).

З суб'єктивної сторони замах на злочин можливий тільки з пря-мим умислом. Якщо особа не хотіла вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільне небезпечні наслідки і хоче довести розпочатий нею злочин до кінця з настанням зазначених на-слідків. Пленум Верховного Суду України у своїй практиці виходить з того, що замах на вбивство може бути вчинено тільки з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин'.

Відповідальність за замах на злочин можлива лише при умислі на вчинення певного конкретного злочину. Так, у справах про замах на зґвалтування необхідно встановлювати, чи діяв підсудний з ме-тою вчинення статевого акту і чи було застосоване фізичне насиль-ство або погрозу з метою подолання опору потерпілої. У зв'язку з цим слід відрізняти замах на зґвалтування від інших злочинних по-сягань на честь, гідність і недоторканість особи жінки (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, заподіян-ня тілесних ушкоджень тощо).

4.2. Види замаху на злочин

Замах поділяється законом на закін-чений і незакінчений.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважало необхідними для доведен-ня злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не