Стадії вчинення злочину різняться між собою і моментом закінчення злочинного діяння. Воно може бути закінчене винним, але його вчинення може і не здійснитися, а, отже припинитися на попе-редніх етапах (готуванні або безпосередньому вчиненні злочину).

Із об‘єктивної сторони стадія вчинення злочину виражає співвідношення фактично вчиненого діяння з передбаченою кримінальним законом специфічною конструкцією складу того злочину, який мала намір вчинити особа (як правило, з елементами його об‘єктивної сторони). Отже, процес злочинної діяльності на досягнення певного результату можна представити як окремі етапи, кожен з яких має свої об‘єктивні та суб‘єктивні ознаки і впливає на кримінально-правову оцінку діяльності особи, що дає можливість визначити, вчинила особа закінчений чи незакінчений злочин.

Кримінальний кодекс України виділяє 3 стадії вчинення злочину:

Готування до злочину.

Замах на злочин.

Закінчений злочин.

Отже, законодавець поділяє всі вчинювані злочини на закінчені та незакінчені.

Незакінчений злочин – це умисне суспільно небезпечне діяння, яке не містить всіх ознак злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України, у зв’язку з тим, що злочин не доведено до кінця з причин, які не залежали від волі винного [16, 123].

При незакінченому злочині умисел винного залишається повніс-тю не реалізованим, об'єктивна сторона не розвинутою, шкоди об'-єкту не завдається. У закінченому ж злочині умисел реалізується пов-ністю, об'єктивна сторона виконується, об'єкту завдається шкода.

Незакінчений злочин — це не здійснена можливість завдання шкоди об'єкту посягання. Зло-чинна діяльність припиняється у зв'язку з обставинами, що виник-ли всупереч волі і бажанню суб'єкта.

Незакінчений злочин може бути вчинений шляхом як активної поведінки (дії), так і пасивної (бездіяльності). Водночас особливості складів багатьох злочинів виключають стадію готування до злочи-ну або стадію замаху на злочин чи ту й іншу разом [7].

Отже, можна виділити такі ознаки незакінченого злочину:

Діяння (вияв наміру вчинити злочин не розглядається, як правило, як стадія вчинення злочину).

Це діяння спрямоване на досягнення конкретного злочинного результату.

Діяння вчиняється тільки з прямим умислом.

Особа не доводить злочин до кінця з причин, які не залежали від волі винної особи (наприклад, її затримали до вчинення злочину, засоби вчинення злочину виявились непридатними, фізична слабкість особи тощо). Якщо ж особа відмовилась від доведення злочину до кінця з власної волі, то тут вже не йде мова про незакінчений злочин. Така особа до кримінальної відповідальності не притягується.

Якщо певний мотив і (або) мета є обов'язковими ознаками скла-ду закінченого злочину, вони повинні мати місце й у незакінченому злочині. Так, замахом на крадіжку буде вважатися спроба викрасти майно, яка пов'язана саме з корисливою метою і мотивом.

Підставою кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, як і за закінчений, є склад злочину. Встановлення відповідальності за незакінчений злочин дає змогу припиняти злочинну діяльність на більш ранніх стадіях і тим самим запобігати завданню шкоди цінностям, що охороняються кримінальним законом.

Незакінчений злочин відрізняється від закінченого характером учинених дій і моментом їх припинення, а тому має певні особливості щодо відповідальності за нього. Зокрема лише при незакінченому злочині може мати місце добровільна відмова від завершення злочину, яка передбачена в ст. 17 КК України.

Згідно з ч. 1 ст. 17 КК України «добровільною відмовою є остаточне при-пинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведен-ня злочину до кінця».

Ознаками добровільної відмови є:

а) остаточне припинення осо-бою готування до злочину або замаху на злочин;

б) відмова від вчинення злочину з волі самої особи;

в) наявність у особи усвідомлен-ня можливості довести злочин до кінця.

Остаточне припинення готування до злочину або замаху на зло-чин означає остаточну відмову від доведення злочину до кінця, тоб-то дійсну і безповоротну відмову особи від вчинення задуманого нею злочину і відсутність умислу продовжити його в майбутньому. Пе-рерва у вчиненні злочину, його призупинення, тимчасова відмова від доведення його до кінця не створюють добровільної відмови від вчинення злочину, оскільки не припиняється загроза, небезпека за-подіяння шкоди об'єкту, який охороняється кримінальним законом. Наприклад, злодій, який усвідомив, що не зможе відчинити сейф з грошима тим інструментом, що є у нього, і припиняє розпочатий злочин, щоб принести інший інструмент, не може бути визнаний особою, яка добровільно відмовилася від крадіжки. Тільки остаточна відмова від доведення злочину до кінця свідчить про добровільну від-мову від вчинення злочину.

Не є добровільною відмовою від злочину і відмова від повторен-ня посягання при невдалій спробі вчинення злочину, оскільки вин-ним зроблено все, що він вважав за необхідне для закінчення зло-чину, але з не залежних від нього причин злочин не був доведений до кінця. Наприклад, немає добровільної відмови від спроби повтор-ного пострілу в потерпілого у зв'язку з осічкою чи промахом, і вин-ний підлягає кримінальній відповідальності за замах на вбивство. Тут уже перший постріл утворив закінчений замах на вбивство, че-рез це добровільна відмова повністю виключається. Відмова від повторення замаху може бути врахована тільки при призначенні покарання.

Друга ознака добровільної відмови — це недоведення злочину до кінця з власної волі особи. Про зміст цієї ознаки свідчить не тільки назва самої відмови (добра воля), але й текст ч. 1 і 2 ст. 15, де замах на злочин визначається як діяння, що не було доведено до кінця з причин, які не залежали від волі винного. При добровільній відмові від вчинення злочину особа свідомо, зі своєї волі припиняє злочин-ну діяльність. Ініціатива добровільної