від прямого.
5. Відсутність у особи бажання, щоб передбачені наслідки її дій настали, може бути пов"язана з байдужим до них ставленням. Або навіть може виражатися в явному бажанні настання передбачених наслідків, це тоді, коли йдеться про те, що винна особа розраховує на те, що якось обійдеться безкрайних прикрощів, на випадковість, завдяки якій передбачений нею злочинний наслідок може ненаступити. Зрозуміло, що сподіватися на це, значить ні на що не сподіватися. Через це треба визнати злочинних наслідків, можливо з деякими ступенем недбалості, нехтуванням відповідальності щодо скоєного.
6. Треба пом"ятати, що скоєний злочин незалежно від видів умислу кваліфікується по тому закону, яким він визначається. При цьому варто мати на увазі, що попередня злочинна діяльність (приготування і замах) не може бути скоєна з побічним наміром, а завжди тільки з прямим наміром. Це положення витікає із ст.17 КК України, яка, характеризуючи попередню злочинну діяльність, вказує на злочинний намір, а визнаючи замах, говорить про спрямованість дії на скоєння злочину. При скоєнні злочину з побічним наміром у особи відсутній як намір, так і спрямованість дій на досягнення наслідків. При побічному намірі відповідальність визначається не за приготування чи замах, а ті наслідки, які фактично настали.
7. Крім поділу умислу на прямий і побічний (евентуальний) науці і практиці відомий і інший його розподіл. По-перше, за умовами формування.
а) Умисел раніше обдуманий має місце тоді, коли винний заздалегідь більш-менш ретельно обдумав усі істотні моменти, обставини, умови своєї майбутньої злочинної діяльності: вибирав об"єкт посягання, визначав спосіб дії, підшукав співучасників, намічав шляхи укриття слідів злочину, реалізації добутого злочинним шляхом і т.ін.
З умислом раніше обдуманим діють, наприклад, учасники банд, злочинних угрупувань. З таким само наміром нерідко коїться замасковане розкрадання державного майна, вбивство тощо.
б) Умислові раніше обдуманому протистоїть умисел раптовий. Цей умисел характеризується відсутністю розриву у часі між його виникненням і реалізацією. Він характерний для злочинів, що посягають на громадський порядок, громадську безпеку тощо.
в) Афектований умисел є різновидом раптового наміру, виникає під впливом сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту), зумовленого, в свою чергу, впливом на винного якихось особливих обставин, найчастіше насильства чи інших неправомірних дій (ст.95, 103 КК).
Згідно з п.4 ст.40 КК України, скоєння злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого, є обставиною, яка пом"якшує відповідальність.
8.Крім такого поділу в науці кримінального права та судовій практиці існує поділ на:
а) Умисел визначений, його називають конкретизований. Він може бути простим і альтернативним. Простий визначений умисел характеризується тим, що особа чітко уявляє суспільного небезпечний характер свого діяння, прагне досягти одного конкретного злочинного результату, наприклад смерті потерпілого, знищення чужого майна і т.ін.
При альтернативному визначеному умислі особа передбачає настання одного з декількох передбачених нею і індивідуально визначених злочинних наслідків. Треба зазначити, що коли при скоєнні злочину з альтернативним умислом більш тяжких з очікуваних наслідків не настало з причин, що не залежать від волі винного, то відповідальність настає за замах на завдання саме цих, найбільш тяжких наслудків.
б) Невизначений чи неконкретний умисел характеризується тим, що винний передбачає і бажає або свідомо допускає можливість настання різних шкідливих наслідків, але не досить чітко учвляє їхній характер, ступінь тяжкості. Невизначений намір у судовій практиці найчатіше трапляється при розгляді кримінальних справ про заподіяння тілесних ушкоджень.
III. Необережність як форма вини. Види необережності.
Особливою формою психічного ставлення особи до насталих злочинних наслідків є необережність. Коло складів необережних злочинів, визначених законом, значно вужче порівняно з навмисними. На відміну від навмисних злочинів, де дуже важливим є становлення винного до самих вчинюваних ним дій, при вчиненні злочину з необережності акцент переставляється на суспільно небезпечний наслідок і відношення винного саме до цього наслідку.
Відповідальність за необережні злочини в усіх випадках встановлюється тільки в разі реального настання суспільно небезпечних наслідків. Необережні дії, які лише могли б потягнути небезпечні наслідки, не є достатньою підставою для кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність при необережній вині настає лише за скоєний злочин.
Як правило, необережні злочини - це матеріальні склади злочинів. Проте є невелика кількість необережних злочинів з формальним складом. До них належать порушення правил охорони праці (ч.1 ст.135 КК), порушення правил безпеки на вибуховонебезпечних роботах (п.1 ст.220 КК).
3. У тих випадках, коли закон передбачає можливість скоєння злочину як навмисно, так і з необережності, форма вини не впливає на кваліфікацію. Але форма вини має істотне значення при індивідуалізації покарання.
4. Поняття вини у формі необережності викоадене у ст.9 КК. Злочин визначається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розрахувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Таким чином, закон визначає два види необережної вини:
а) злочинна самовпевненість;
б) злочинна недбалість.
Вони відрізняються як за інтелектуальною, так і за вольовою ознакою
5. Злочинна самовпевненість характеризує-ться тим, що особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків (інтелектуальний момент) і легковажно розраховує їх відвернути (вольовий момент).
Передбачення особою суспільно небезпечних наслідків своїх діянь зближує самовпевненість з умислом. Але, на відміну від умислу, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачає неминучість настання наслідків, при злочинній самовпевненості йдеться лише про передбачення особою можливості настання наслідків. Адже тільки при цій умові може бути і легковажний розрахунок у даному конкретному випадку відвернути наслідки,