Поняття та значення суб’єктивної сторони злочину

З метою глибокого дослідження злочину, правильного формування його ознак в науці кримінального права прийнято розрізняти структуру злочину, яка складається з чотирьох елементів, а саме: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона злочину.

Суб’єктивна сторона злочину – це обов’язковий елемент складу злочину, що характеризує психічну діяльність особи (свідомість та емоційно-вольову сферу) і виявляється у вчиненому нею злочині [юр енц.]. Це внутрішня сторона діяння, тобто психічне ставлення особи до вчинення суспільно небезпечного діяння і його наслідків. До ознак суб’єктивної сторони складу злочину належать вина, мета та мотив злочину.

Стаття 62 Конституції України передбачає, що „особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”. З даного положення Основного Закону випливає, що основний зміст суб’єктивної сторони будь-якого злочину складає вина. Діє принцип: без вини немає відповідальності.

Вина – це психічне відношення осудної особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідку, виражене у формах умислу чи необережності. Таке відношення складається із усвідомлення винним суспільно небезпечного характеру своїх дій і передбачення можливих наслідків (інтелектуальний момент вини), а також із відношення до своїх дій (бездіяльності) і їхніх наслідків: бажання, щоб ці наслідки настали, байдужого або легковажного до них ставлення (вольовий момент вини). Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. – Київ: Наукова думка, 1995. – С. 75-76.

Саме в залежності від інтелектуального та вольового змісту психічного ставлення особи до вчиненого нею діяння вина поділяється на умисну і необережну. Терміни “умисний та необережний злочини” законодавчо закріплені в КК України і міцно увійшли в лексикон науки кримінального права, слідчої та судової практики. Про будь-які інші форми вини – окрім умислу та необережності ні в одному з законодавчих актів або науковій роботі не згадується. Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – Киев: Наукова думка, 1978. – С.62..

Поділ вини на форми має велике практичне значення. Зокрема, форма вини визначає ступінь суспільної небезпеки діяння і дає змогу відмежувати злочинне діяння від незлочинного; визначає кваліфікацію злочину; враховується при індивідуалізації покарання і визначенні умов його відбування тощо [коментар 78].