Особливою формою психічного ставлення особи до насталих злочинних наслідків є необережність. Коло складів необережних злочинів, визначених законом, значно вужче порівняно з навмисними. І при вчиненні злочину з необережності акцент переставляється на суспільно небезпечний наслідок і відношення винного саме до цього наслідку.

На відміну від умисних злочинів, при вчиненні яких злочинний наслідок свідомо завдається суб’єктом і, отже, спостерігається певна пропорційність між “злою волею” (тобто ступенем моральної зіпсованості) злочинця та тяжкістю нанесеної ним шкоди, при необережності такої пропорційності немає. При злочинній необережності характер нанесеної шкоди визначається не стільки ступенем моральної зіпсованості особи, скільки сферою діяльності суб’єкта, характером знарядь, що він використовує, ситуацією, в якій здійснюється діяння, а також багатьма іншими обставинами, що можуть бути випадковими для суб’єкта. Тому в необережних злочинах може спостерігатись певне протиріччя між особою злочинця та тяжкістю наставших наслідків. Дагель П.С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы. – Москва: Юридическая литература, 1977. – С. 8-9.

Відповідальність за необережні злочини в усіх випадках настає тільки в разі реального настання суспільно небезпечних наслідків. Необережні дії, які лише б могли потягнути небезпечні наслідки, не є достатньою підставою для кримінальної відповідальності. Так, якщо особа, чистячи зброю, необережно вистрелила, і при цьому ніхто не постраждав, то не виникає питання про її кримінальну відповідальність. Кримінальна відповідальність при необережній вині настає лише за скоєний злочин.

Стаття 9 КК зазначає: “Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.” Див. Ст.9 Кримінального кодексу України. / Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994. – С. 27.

Таким чином, закон визначає два види необережної вини:

а)злочинна самовпевненість;

б) злочинна недбалість.

Злочинна самовпевненість характеризується тим, що особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності (інтелектуальний момент) і легковажно розраховує їх відвернути (вольовий момент) (при цьому винний усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння: невідповідність його закону, службовим, професійним або загальноприйнятим правилам тощо Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. (Під ред. Ковальського В.С.). – Київ: Юрінком, 1994. – С. 27.).

Передбачення особою суспільно небезпечних наслідків своїх діянь зближує самовпевненість з умислом. Але, на відміну від прямого умислу, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачає неминучість (і навіть бажає) настання наслідків, при злочинній самовпевненості йдеться лише про передбачення особою можливості настання наслідків. Адже тільки при цій умові може бути і легковажний розрахунок у даному конкретному випадку відвернути наслідки, при цих умовах особа не допускає думки, що вони можуть мати місце. Зрозуміло, що передбачення неминучості настання наслідків несумісне з розрахунком їх відвернути. В цьому випадку особа діє з прямим умислом. Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. – Київ: Наукова думка, 1995. – С.82.

Інтелектуальна ознака злочинної самовпевненості – передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків – наближає її до непрямого умислу і водночас відрізняє від злочинної недбалості.

Злочинна самовпевненість відрізняється від непрямого умислу за вольовою ознакою: при непрямому умислі особа свідомо допускає настання суспільно-небезпечних наслідків. Вона байдуже ставиться до їх настання. При злочинній самовпевненості особа діє легковажно. Вона й не гадає про реальне настання наслідків, сподіваючись їх відвернути чи своїми силами, чи іншими заходами, але, на жаль, виходить інакше. Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. – Київ: Наукова думка, 1995. – С. 81-82. При злочинній самовпевненості особа передбачає дві протилежні можливості: завдання суспільно небезпечних наслідків і можливість їх відвернення, при цьому недооцінює першу можливість за рахунок переоцінки другої (вольовий момент).

Тобто особа розраховує на реальні сили (наприклад, знання, досвід, вміння, фізичні сили, сили природи) або конкретні обставини (надійність технічних засобів, дія інших сил тощо), які дозволяють уникнути настання суспільно небезпечних наслідків і її розрахунки були легковажними (невиправданими) і такі наслідки настали. У цьому випадку винний з одного боку, недостатньо оцінив значення обставин, які могли викликати шкідливі наслідки, а з другого переоцінив свої можливості або інші обставини, які могли б відвернути такі наслідки. І у першому і у другому випадках особа діє необачно і легковажно. При самовпевненості недостатня обережність проявляється в оцінці тих обставин, які на думку суб’єкта, повинні запобігти настанню суспільно небезпечних діянь: особа не передбачає недостатності цих обставин. Дагель П.С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы. – Москва: Юридическая литература, 1977. – С. 120.

Злочинна недбалість характеризується тим, що особа не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, хоча могла і повинна була б їх передбачити. Тобто вона характеризується трьома ознаками: