Дипломатичне право

«Поняття і джерела дипломатичного права»

1. Поняття дипломатичного права.

Визначення поняття дипломатичного права варто розпочати з пізнання самої суті дефініції дипломатичного права та дипломатії, дипломатичної діяльності як понять, що є визначальними при формулюванні дефініції дипломатичного права. Отже щодо поняття «дипломатія» то у міжнародно-правовій літературі з цього приводу існу-ють різні визначення, які використовували впродовж ос-танніх півтора століть. У деяких випадках термін "дипло-матія" ототожнювали з міжнародним правом загалом або із зовнішньою політикою. Деякі автори розглядали диплома-тію як певний засіб застосування особистих здібностей дип-ломатів. Інші ж не вбачали різниці між дипломатією і нау-кою про зовнішні відносини. Така різноманітність визна-чень цього терміна дає змогу всебічно охопити його зміст.

Інколи слово "дипломатія" вживають на позначення зов-нішньої політики держави. Цілком слушним є зауваження одного з дипломатів про те, що цим словом користуються безпідставно, а тому його часто вживають для характери-стики дуже різних, інколи суперечливих, понять, які не ма-ють нічого спільного зі справжньою дипломатією.

У розмовній мові слово "дипломатія" вживають для ви-значення цілої низки понять, зокрема, для пояснення зов-нішньої політики, коли, наприклад, кажуть: "Українська дипломатія щодо Чорного моря була недостатньо твердою". В інших випадках йдеться про переговори, наприклад: "Це питання може бути розв'язане дипломатично". Крім цього, ним часто називають процедуру й апарат, за допомогою яких проводять переговори. Його також вживають для позначен-ня закордонної частини відомства закордонних справ. І на-решті, це слово нерідко розуміють як особливу здатність, що виявляється у спритності (у хорошому розумінні), у під-ступності, лукавстві (у поганому розумінні) під час ведення міжнародних переговорів.

На зміст поняття "дипломатія" впливають три значен-ня, які, будучи разом узятими, в основному розкривають усі найважливіші аспекти цього терміна.

У першому, основному, значенні "дипломатія" виступає як офіційна діяльність державних органів з компетенцією у сфері міжнародних відносин, що є головними дипломатич-ними представниками, які реалізують зовнішню функцію держави зі встановлення і підтримки міжнародних відно-син між державами, забезпечують охорону прав та інтересів держави, її юридичних і фізичних осіб за кордоном.

У другому значенні, "дипломатія" — це сукупність нау-ково обґрунтованих засобів і методів, а також мистецтво досягнення мети держави у сфері зовнішньої політики, вста-новлення і підтримання відносин між державами і, особли-во, ведення переговорів та укладання договорів.

У третьому значенні термін "дипломатія" охоплює певну категорію кваліфікованих осіб (дипломатична та кон-сульська служба), а також відповідний організаційний апа-рат (Міністерство закордонних справ, постійні і тимчасові (ad hoc) дипломатичні місії), які реалізують мету і завдан-ня зовнішньої політики держави та утворюють окрему дер-жавну службу, що є складовою частиною апарату органів центральної виконавчої влади.

Щодо поняття дипломатичної діяльності, то найзагальнішою дефініцією можемо назвати таке визначення: дипломатична діяльність — це форма здійснення зовнішніх функцій держави, яка визначає їх зміст, один з напрямів зовнішньої політики держави.

Необхідним регулятором діяльності держав у сфері зов-нішніх відносин виступає міжнародне право, яке функціо-нує як певна цілісна система норм. Але оскільки диплома-тична діяльність не є тотожною зовнішньополітичній діяль-ності, вона, відповідно, регулюється за допомогою норм дипломатичного права. За своїм призначенням ці норми виступають необхідним засобом встановлення, підтриман-ня та зміцнення політичних, економічних і культурних відносин між державами незалежно від їх державного і су-спільного ладу, існуючих відносин, що ґрунтуються на по-вазі суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи та взаємній вигоді.

Дипломатичне право є частиною загального міжнарод-ного права, яке складається із системи норм, зокрема і зви-чаєвих норм, що визначають основи представництва дер-жав у міжнародних відносинах, закріплюють статус, орга-нізацію, а також діяльність державних органів і певного кола осіб, уповноважених від імені держави здійснювати Дипломатичні функції. Норми цього інституту встановлю-ють правове положення постійних дипломатичних представ-ництв і їх членів, спеціальних місій та представників і де-легацій держав у міжнародних організаціях і на міжнарод-них конференціях. Вони регулюють, зокрема, їх основні Функції, привілеї та імунітети, класи і ранги голів місії, а також порядок призначення і відкликання голів і членів Дипломатичних представництв. За допомогою норм дипло-матичного права встановлюються форми дипломатичних відносин, дипломатичних переговорів, а також принципи організації і проведення міжнародних конференцій з пи-тань, які охоплюють інтереси значної кількості держав.

Водночас потрібно зазначити, що існуючі форми, мето-ди і принципи організації дипломатичної діяльності кож-ного суб'єкта міжнародного права визначені не лише нор-мами міжнародного (дипломатичного) права, але й норма-ми внутрішньодержавного права, в яких конкретизуються та відображаються загальноприйняті норми дипломатично-го права на території кожної держави.

Термін "дипломатичне право" правильніший, ніж термін "посольське право", який застосовувався в історичному плані раніше. Хоч і незначна, але, все-таки, відмінність між ними виявляється в тому, що "дипломатичне право" — це сукупність норм, які регулюють всю офіційну діяльність держави та її органів у сфері зовнішніх відносин, тоді як "посольське право" охоплювало своїм визначенням лише ту частину норм, що регулювали питання закордонного дипломатичного представництва.

Предмет дипломатичного права охоплює цілу низку пи-тань, що стосуються офіційної діяльності держав та інших суб'єктів міжнародного права у сфері зовнішніх відносин. Сюди належать питання регулювання зовнішніх відносин держав та інших суб'єктів міжнародного права, форми їх представництва за кордоном, форми ведення переговорів, організація дипломатичної служби (як центральної, так і за-кордонної), питання дипломатичного етикету, підготовка дипломатичних кадрів тощо.

Крім цього, дипломатичне право можна розглядати у двох аспектах: як активне і як пасивне дипломатичне право. Такий поділ є дещо умовним, але в теоретичному плані він дає змогу проаналізувати різні аспекти цього правового явища.

Активне дипломатичне