привілеїв та імунітетів розвивався надто повільно. Порівняно з іншими інститута-ми міжнародного права, він менше піддавався впливу соці-альних революцій, конституційних реформ, правових си-стем тощо. Навіть ті нові зміни, які відбулися у міжнарод-них відносинах з використанням атомної енергії, космосу, відкритого моря, що значною мірою вплинули на розвиток певних інститутів сучасного міжнародного права, не заче-пили фундаментальних основ дипломатичних привілеїв та імунітетів.
Таким чином, основні зміни, що відбулися в цьому інсти-туті і значною мірою вплинули на кодифікацію норм міжна-родного права, такі:
по-перше, відбулося відокремлення привілеїв та іму-нітетів дипломатичного представництва як органу держави від привілеїв та імунітетів його дипломатичних працівників. Відмінність між ними зумовлена їх неоднаковою правовою природою. Наприклад, недоторканність резиденції дипло-мата випливає із недоторканності особистості дипломатич-ного агента, а недоторканність приміщень представництва не є наслідком недоторканності глави представництва, а є
атрибутом акредитуючої держави; по-друге, з'явилися нові суб'єкти, які користуються привілеями та імунітетами. Поряд із "класичними" дипло-матами, які представляли інтереси тієї чи іншої держави,
тепер привілеї та імунітети починають надаватися також
вищим службовим особам міжнародних організацій (на-приклад, Генеральному секретареві ООН та його помічни-кам, Генеральному директорові МАГATE, його заступникам та іншим вищим посадовим особам).
Але при цьому варто зазначити, що перелік диплома-тичних привілеїв та імунітетів не зазнав істотних змін з часу виникнення постійних дипломатичних представництв. Що стосується особистих привілеїв та імунітетів, то порівняно новою є норма про вилучення співробітників дипломатич-них представництв з-під дії законів про соціальне забезпе-чення у країні перебування (ст. 33 Віденської конвенції 1961р.)- Певна дискусія під час прийняття остаточної редакції Конвенції виникла з питання використання радіопереда-вачів дипломатичними представництвами. У кінцевому підсумку було прийнято рішення про те, що представниц-тво може встановити й експлуатувати радіопередавач лише зі згоди країни перебування (п. 1 ст. 27). Таке рішення відоб-ражало практику, яка склалася в діяльності більшості країн на цей час.
Оцінюючи результати кодифікації норм міжнародного права у сфері дипломатичних відносин, потрібно зазначи-ти, що Віденська конвенція 1961 р. значно зміцнила інсти-тут дипломатичних привілеїв та імунітетів. Під час обгово-рення та прийняття положень Віденської конвенції були відкинуті спроби внести в її текст обмеження, застережен-ня, нечіткі визначення, спрямовані на "врізання" привілеїв та імунітетів як самих дипломатичних представництв, так і дипломатичного персоналу посольств і місій.
На Віденській конференції 1961р. затверджено також деякі протоколи і резолюції, що прямо чи опосередковано стосувались дипломатичного права. Зокрема, факультатив-ний протокол щодо набуття громадянства мав на меті за-твердити положення про те, що при народженні дитини чи У випадку одруження з громадянином приймаючої держа-ви закони останньої не поширюються на членів диплома-тичних представництв. Без такого узгодження, наприклад, Дитина, народжена за кордоном, згідно з законодавством Деяких країн (Латинської Америки і СІЛА), стає автома-тично громадянином країни, де вона народилася, без згоди батьків.
Однак із прийняттям Віденської конвенції про диплома-тичні відносини 1961 р. процес кодифікації норм у сфері дипломатичного права не завершився. Потреби міжнарод-ного життя, як і перспективи його розвитку, зумовили не-обхідність кодифікації і прогресивного розвитку норм міжнародного права, які регламентують діяльність спеці-альних місій. Про універсальність значущості інституту спеціальної місії як однієї із форм сучасної дипломатії свідчить той факт, що вона успішно реалізує інтереси дер-жав як у випадку існування дипломатичних та консуль-ських відносин між державами, так і за їх відсутності. У ре-зультаті багаторічної праці Комісії міжнародного права й особистого внеску югославського юриста М. Бартоша Ге-неральна Асамблея ООН 8 грудня 1969 р. прийняла Кон-венцію про спеціальні місії. Ця Конвенція заповнила прога-лини, що існували під час прийняття Віденських конвенцій 1961 і 1963 pp. Як зазначено у преамбулі, держави-учасниці вважають, що міжнародна Конвенція про спеціальні місії могла б доповнити обидві ці конвенції і сприяти роз-витку дружніх відносин між державами незалежно від їх державного і суспільного ладу.
Наступним кроком на шляху кодифікації норм дипло-матичного права є прийняття 14 березня 1975 р. Віденської конвенції про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру. Прийняттям цієї Конвенції завершився певний етап проце-су кодифікації норм дипломатичного права наприкінці XX ст. Але це не означає, що розв'язано всі питання у цій досить складній галузі міжнародного права. Сьогодні Комі-сія міжнародного права зосередила свої зусилля на необхід-ності вироблення і прийняття конвенцій, що стосуються правового статусу кур'єра і дипломатичної пошти. Це ті питання, навколо яких виникають інциденти, зумовлені від-сутністю відповідних норм міжнародного права у вказаній сфері.
Сучасна міжнародна ситуація докорінно відрізняється від тієї, яка була 40 років тому. Можна стверджувати та-кож, що ніколи раніше світ не змінювався так швидко, як за останні десятиріччя. Ці зміни зачепили майже всі гло-бальні процеси в світі. Відповідно, вони не могли не відби-тися на стані сучасної дипломатії і дипломатичного права, а тому завдання, які постають перед зовнішньополітични-ми відомствами держав у новому тисячолітті, очевидно, відрізняються від усього того, з чим вони стикалися рані-ше. Ймовірно, треба створити нові дипломатичні механіз-ми та відповідні правові норми, здатні гарантувати забезпе-чення миру і безпеки у світі та реалізацію основних зав-дань, що стоять перед людством.