Законодавство про протидію злочинності: галузі та їх взаємозв’язок

Політика як сфера суспільного життя (в перекладі з грецької) означає мистецтво управління державою; діяльність, ядром якої є завоювання, утримання і використання державної влади.

Напрямки політики різноманітні, зокрема зовнішня і внутрішня, а в останній — соціальна. Внутрішня соціальна політика відображає принципи, стратегію, основні напрямки і форми досягнення соціальної мети, яку ставить перед собою суспільство, політичні і владні структури, що його представляють.

Політика знаходиться в основі формування і розвитку правової системи держави, різних галузей законодавства, правових форм і напрямків його діяльності.

Загальна мета соціальної політики визначена в Конституції України, де вказано, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3).

Мета такої політики має складну ієрархію, яка залежить від характеру і спрямованості діяльності держави і її органів по її реалізації.

Один з її напрямків — політика у сфері боротьби зі злочинністю — концентрований вираз завдань, принципів, стратегій, основних напрямків, форм і методів контролю держави за злочинністю.

Ця багатопланова політика держави умовно може бути поділена на:

кримінологічну політику як політику у сфері профілактики злочинів (з внутрішніми підструктурами, наприклад, постпенітенціарна політика направлена на попередження рецидивної злочинності);

кримінальну (кримінально-правову) політику;

політику у сфері виконання покарання (тобто кримінально-виконавчу політику);

правоохоронну і судову політику;

кримінально-процесуальну політику;

криміналістичну політику.

Кримінальна політика виявляє собою сукупність принципів, мети, напрямків і методів діяльності держави в сфері кримінально-правового захисту особи і правопорядку від суспільно небезпечних посягань.

Її мета полягає у визначенні:

видів суспільних відносин, які підлягають кримінально-правовому захисту;

кола суспільно небезпечних діянь, які створюють кримінальні правопорушення (злочини), тобто підстави і межі криміналізації (декриміналізації);

характеру й обсягу заходів боротьби зі злочинами, змісту покарань і меж санкцій, а також заходів звільнення від відповідальності і покарання (пеналізації і депеналізації);

шляхів підвищення ефективності впливу кримінально-правових норм, у тому числі на правосвідомість громадян;

способів досягнення мети кримінального покарання і напрямки взаємозв'язку кримінального права з іншими галузями права у сфері боротьби зі злочинністю.

Сучасна вітчизняна кримінальна політика розвивається із врахуванням наступних тенденцій.

Вона повинна задовольняти нові соціальні і економічні реалії (і умови) України.

Політика повинна будуватися на основі гуманізації законодавства про боротьбу зі злочинністю і практики його застосування, враховувати світові стандарти (економія репресії, базовість класичної школи з врахуванням останніх теорій, наприклад, нового соціального захисту) і втілення в життя принципу невідворотності відповідальності.

Кримінальна політика повинна враховувати взаємозв'язок всіх галузей права у сфері боротьби зі злочинністю і необхідність їх одночасного, комплексного, взаємообумовленого реформування.

В процесі реалізації кримінальної політики необхідно подолати об'єктивні труднощі її проведення, а саме:

недостатнє матеріально-технічне і фінансове забезпечення правоохоронної діяльності;

наявність психологічних стереотипів, які склалися у більшості населення про можливість зменшення злочинності шляхом посилення кримінальної репресії;

складності законодавця, який здійснює законотворчість у перехідний соціально-економічний період, і вимушений знаходити компромісні рішення;

труднощі застосування права, пов'язані з прогалинами в тлумаченні закону, практиці його застосування, з проблемами здійснення правосуддя, підготовки кадрів, підвищення їх професійної кваліфікації;

проблеми політичної, державно-правової властивості (відсутність меж, прогалини законодавства про громадянство, міграцію тощо).

5. Необхідність забезпечення справжньої міжнародно-правової, конституційної, кримінологічної, прогностичної обґрунтованості кримінальної політики.

6. Об'єктивне врахування нинішньої соціально-кримінологічної реальності в техніко-юридичній (формально-логічній) законотворчості (зокрема, суперечностей між соціологічними і догматичними підходами, впливу соціальних змін і злочинності). При цьому потрібно брати до уваги наступні обставини:

консенсус нових економічних і політичних інтересів вимагає нового адекватного захисту;

зростання організованої, умисної, професійної, тяжкої злочинності, збільшення незаконного обігу зброї, наркотиків, злочинності неповнолітніх;

приховане і явне лобіювання на законодавчому рівні різних, у тому числі протиправних економічних і прямо кримінальних інтересів;

практика застосування ряду норм свідчить про значне ослаблення державності в 90-х роках XX ст.;

недостатньо ефективна діяльність правоохоронної (зокрема кримінально-виконавчої) системи і вплив цього чинника на сучасну злочинність в Україні.

З врахуванням викладених положень науково-обгрунтована система заходів боротьби зі злочинністю може включати:

1. Забезпечення загальної організації цієї роботи (програмування, коректування, ресурсне й інше забезпечення, зокрема правотворчість у сфері законодавства про боротьбу зі злочинністю, включаючи кримінальне).

2. Загальне попередження злочинності (як вплив на її детермінанти, причинні комплекси при вирішенні загальних соціальних, економічних, політичних, духовних і інших проблем).

3. Спеціальне попередження як усунення причин і умов злочинності.

4. Правоохоронна діяльність (правозастосування), яка включає всі стадії кримінального процесу від оперативно-розшукової діяльності до виконання вироку і відновлення порушених прав особи, суспільства і держави.

Правове регулювання боротьби зі злочинністю.

1. В основі справедливої законотворчої і правозастосовної діяльності державних органів (включаючи кодифікацію і кваліфікацію) лежать уявлення про правову державу: про її суть, характерні риси і завдання, проблеми формування в Україні на сучасному етапі.

Правова держава — багатогранне явище, яке розвивається. В ході суспільного прогресу воно набуває нових властивостей, наповнюється новим змістом, відповідним конкретним умовам існування суспільства і рівню його розвитку. В його основі знаходяться економічні, історико-культурні, соціальні, політичні і етичні детермінанти: «Суспільство ставить собі завжди тільки таке завдання, які воно може вирішити, оскільки при його найближчому розгляді завжди виявляється, що саме завдання виникає лише тоді, коли матеріальні умови його вирішення вже є чи, принаймні, знаходиться в процесі становлення».

До характерних рис правової держави належать:

а) верховенство закону, що виражає правові принципи у всіх сферах суспільного життя;

б) зв'язаність законом самої держави, її органів, громадських організацій, посадових осіб і громадян;

в) непорушність свободи особи, її прав і законних інтересів, честі і гідності, їх охорони і гарантованість;

г) рівність громадян перед законом;

д) взаємна відповідальність держави і особи;

е) функціонування механізму поділу влади на всіх рівнях державного