ж) перебування державного апарату і системи правозастосування поза політикою;

з) наявність механізмів контролю за державою з боку «громадянського суспільства», відповідність права моралі цього суспільства;

и) свобода діяльності індивідів і їх об'єднань за принципом: все, що не заборонено законом - дозволено;

к) не тільки підпорядкування меншини більшості, але і система правових гарантій і способів захисту законних інтересів меншини;

л) пряма юридична дія конституційних норм;

м) забезпечення мінімального рівня правового насильства (економія і раціональність репресій, включаючи кримінально-правову);

н) підвідомчість суду будь-яких суперечок про право, між ким би вони не виникали.

З врахуванням викладеного звичайно дається наступне визначення правової держави. Це така демократична держава, у якій забезпечується панування права, верховенство закону, рівність всіх перед законом і незалежним судом, де визнаються і гарантуються права і свободи людини, а в основу організації влади покладений принцип поділу влади.

Соціальними завданнями правової держави по відношенню до громадянського суспільства є:

забезпечення рівних і справедливих можливостей для розвитку особи, досягнення добробуту людини і суспільства;

охорона праці і здоров'я людей, забезпечення підтримки сім’ї, материнства, батьківства і дитинства, інвалідів, людей похилого віку, розвиток системи соціальних служб, встановлення державних пенсій, допомог і інших гарантій соціального захисту;

проведення гуманної демографічної політики;

створення необхідних умов для культурного розвитку людини і суспільства;

забезпечення екологічної безпеки і раціонального природокористування тощо.

2. Використовуючи науковий арсенал минулого і сьогодення, практичний досвід побудови і функціонування правової державності в сучасних цивілізованих країнах, вітчизняне правознавство намітило реальні контури правової держави в нашому суспільстві і визначило наступні основні проблеми його формування в Україні.

По-перше, визначити, по яких напрямах проходитиме подальше реформування всієї системи державної влади. В основі цих перетворень повинен лежати принцип поділу влади. Потрібно чимало зробити для вироблення ефективних процедур, формування певних традицій і правил взаємодії структур державної влади.

По-друге, неодмінна умова функціонування України як демократичної правової держави полягає у здійсненні судової реформи: затвердження судової влади в державному механізмі як дійсно впливової сили, незалежної у своїй діяльності від влади законодавчої і виконавчої.

По-третє, у правовій державі людина, її права і свободи повинні бути поставлені як юридично, так і фактично (реально) у ряд вищих цінностей. Хід історії показує, що особа так і не стала самоцінністю в нашій країні. Забезпечення прав і свобод людини як і раніше залишається на другому плані. Процес формування правової держави припускає створення такої дієвої системи політичних, юридичних і інших гарантій, які забезпечували б реальність дотримання і захисту прав і свобод, честі і гідності людини з боку державної влади.

По-четверте, існує проблема, пов'язана з подальшим розвитком і вдосконаленням українського законодавства: його галузей і інститутів; формуванням нової правової системи.

По-п'яте, протягом десятиліть в країні діяла однопартійна система, яка виключала можливість створення і функціонування легальних опозиційних партій. Тому в правовій державі необхідно будувати політичне життя на основі ідеологічного, політичного різноманіття (плюралізму), багатопартійності: опиратися можна тільки на те, що чинить опір. Для цього варто розвивати громадянське суспільство, що є важливою ланкою між особою і державою; у ньому реалізується велика частина прав і свобод людини.

По-шосте, необхідним чинником, що визначає успіх багатьох перетворень у державному і політичному житті нашого суспільства є рівень політичної і правової культури. Слід позбавлятися від того правового нігілізму, який особливо чітко проявився останнім часом не тільки в громадян, але й у представників державного апарату. Повага і дотримання Конституції, законів всіма членами суспільства, всіма службовими особами — невід'ємна риса демократичної правової держави, основа боротьби з правопорушеннями.

Таким чином, у правовій державі концентруються загальнолюдські цінності, сформовані в процесі тривалого розвитку державно-організованого суспільства. Природний життєвий прогрес продовжуватиме вносити нові елементи в теорію і практику будівництва правової держави як основи ефективного здійснення професійної юридичної діяльності.

3. У контексті викладених положень сучасний період державного будівництва в Україні характеризується активним і об'єктивно необхідним процесом удосконалення законодавства і практики його застосування, у тому числі в сфері боротьби з правопорушеннями. Єдність і взаємозв'язок галузей законодавства про боротьбу зі злочинністю засновані на відповідних політичних переконаннях, пануючих ідеях і установках у цій області як частині внутрішньої соціальної політики сучасної української держави.

Вироблення і реалізація політики у сфері боротьби зі злочинністю як один з актуальних сучасних напрямків діяльності держави включає формулювання завдань, обґрунтування принципів, стратегії, основних напрямків і форм впливу на злочинність і контроль над нею на соціально допустимому рівні.

Всі напрямки цієї політики єдині з погляду цілей, принципів і стратегії і тісно пов'язані між собою. Проте лідируюча роль кримінально-правової політики в комплексі напрямків боротьби зі злочинністю полягає в тому, що саме вона визначає, а потім на законодавчому рівні відображає кримінально-правові заходи впливу на злочинність: кримінальну відповідальність, її підстави і диференціацію, криміналізацію і декриміналізацію суспільно небезпечних діянь, мету, систему, види покарань, їх зміст і індивідуалізацію, а також звільнення від відповідальності і покарання.

Вітчизняна кримінально-правова політика в даний час достатньо стабільна, оскільки базується на вироблених світовим співтовариством загальновизнаних стандартах в цій області, закріплених у відповідних міжнародних і конституційних актах, положеннях нового кримінального законодавства і висновках сучасної науки.

На стратегію діяльності будь-якої держави в сфері боротьби зі злочинністю і її стан впливають комплекс соціально-політичних факторів, економічне і моральне положення суспільства. Корінні перетворення в економіці, політиці, ідеології і праві української держави останніх років зумовили адекватні зазначеним детермінантам стан кримінальної політики і напрямки її