Кваліфікація злочинів. Науково-методичні основи кваліфікації злочинів

Вступ.

Наукові основи кваліфікації злочинів - один з найважливіших спец курсів дисциплін кримінально-правового циклу, що викладається у вищих юридичних закладах освіти. Досконале знання кримінального законодавства нашої держави є необхідною умовою успішної роботи за фахом. Це покладає на студента обов'язок із перших днів занять відмовитися від поверхового засвоєння кримінально-правових інститутів, категорій і понять.

Одним із найважливіших питань при застосуванні кримінального закону є визначення того, який саме злочин вчинила особа та якою нормою цей злочин передбачено. Цілком і повністю вирішується це питання в процесі кваліфікації злочинів. Отож курс наукові основи кваліфікації злочинів має на меті сформувати у студен-тів глибокі теоретичні та практичні знання щодо практичного застосування кримінального законодавства України.

Вивчення цього курсу повинно сприяти вихованню у студентів поважного ставлення до закону про кримінальну відповідальність як важливого засобу захисту людини, її прав і свобод, проголошених Конституцією України, інтересів суспільства та держави від злочинних посягань.

В умовах дії нового КК України зазначений курс покликаний також поєднати знання студентів, уже одержані під час навчання, з новими законодавчими положеннями.

Метою курсу є поглиблене вивчення законодавчих і теоретичних проблем, пов'язаних з теорією кваліфікації злочинів; кваліфікації попередньої злочинної діяльності; множинності злочинів; злочинів, вчинених у співучасті; кваліфікації помилок у кримінальному праві; детальний розгляд роз'яснень ПВСУ зі вказаних проблем і судової та слідчої практики; тлумачення кримінального закону та положень постанов ПВСУ, вироблення вміння правильної кваліфікації* та роз-межування злочинів тощо.

1. Поняття та загальна характеристика кваліфікації

У загальному (науково-популярному) вигляді кваліфікація злочину визначається як кримінально-правова оцінка злочинного діяння.

Спеціально підкреслюється, що кваліфікація злочину здійснюється органами досудового слідства, а остаточно закріплюється у вироку суду, що вступив в законну силу.

Кваліфікація злочинів дійсно є складовою частиною багатогранної практичної правозастосовної діяльності органів дізнання, слідчого, прокурора, суду при розслідуванні і судовому розгляді кримінальної справи, здійсненні прокурорського нагляду, реалізації функції захисту.

Кваліфікація — термін споконвічно багатозначний. Він означає і рівень професійної підготовки, і характеристику (оцінку) предмета або явища, віднесення його до якої-небудь категорії, групи. Саме в такому сенсі поняття “кваліфікація” вживається в праві, де з позицій закону, кваліфікується (відноситься до певних категорій) соціально значуща поведінка людей.

Кваліфікація є окремим випадком вирішення задачі діагностичного типу за визначенням належності одного класу об'єктів (реальних суспільно небезпечних діянь) іншому (ознакам складів злочинів, описаних у Кримінальному кодексі).

У своїй основі рішення вказаних правових задач має три базові складові: формально-логічну, догматико-юридичну і інформаційно-управлінську (що базується на досягненнях теорії управління, кібернетики й інформатики, системного аналізу й інших наук, які комплексно досліджують процеси прийняття рішень, визначають ступінь їх обґрунтованості, оптимальності, достатності, описують їх кількісно і якісно). У навчальній літературі процес кваліфікації виправдано досліджується з цих різних сторін.

Власне в юридичної складовій також можна виділити декілька важливих підструктурних вузлів кваліфікації: теоретико-правовий, кримінально-правовий (матеріальний) і кримінально-процесуальний (процедурний), розташованих саме в приведеній послідовності.

Неможливо повноцінно говорити про кваліфікацію злочинів, не з’ясувавши базових теоретико-правових положень про юридичну кваліфікацію взагалі і про застосування закону (зокрема кримінального), сутність яких в узагальненому вигляді полягає в наступному.

1. Про юридичну кваліфікацію необхідно міркувати в контексті загальнотеоретичних уявлень про правове регулювання суспільних відносин, механізм такого правового регулювання і форми реалізації правових норм.

Правове регулювання як впорядкування суспільних відносин за допомогою правових засобів, приведення їх у відповідність з вимогами правових норм, як процес і результат дії права на суспільне життя з метою встановлення міцного правопорядку включає два етапи:

а) створення норм права як основ правового регулювання (законотворчість);

б) дія цих правових норм як втілення їх вимог-приписів в поведінці людей (реалізація права).

Вся сукупність правових засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин, іменується механізмом правового регулювання, у який включаються: норми права, правовідносини, акти реалізації застосування правових норм, правосвідомість.

Відомі наступні форми реалізації норм права: використання (здійснення) суб'єктивних прав; активне виконання юридичних обов'язків; пасивне дотримання правових обов'язків; застосування норм права в процесі діяльності владних органів держави як особлива форма реалізації правових приписів (правозастосування).

2. Юридична кваліфікація є однією з основних стадій правозастосування.

У теорії виділяють декілька таких взаємопов’язаних стадій застосування норм права:

встановлення дійсних обставин, на які розрахована правова норма (як фактичної основи застосування правових норм, тобто наступної “діагностики” вчиненого);

вибір (відшукання) норми, що підлягає застосуванню до даних обставин, здійснюється шляхом правової кваліфікації, тобто юридичної оцінки всієї сукупності фактичних обставин справи шляхом віднесення даного випадку до конкретних юридичних норм певних галузей права;

з'ясування достовірності тексту закону, тобто аналіз норм, що підлягають застосуванню, з погляду законності;

перевірка дії норми в просторі, у часі і по колу осіб;

вирішення колізій і подолання прогалин в праві;

винесення (видання) акту застосування норм права і його безпосереднє виконання (або доведення до виконавців). При цьому під актом застосування розуміється державно-владне веління, винесене компетентним органом на основі правових норм у відношенні конкретних фактів і індивідуально визначених осіб.

3. Всяка юридична кваліфікація має онтологічний аспект, тобто здійснюється за допомогою певної діяльно-практичної процедури (форми), що має ряд етапів.

Першим етапом оціночної діяльності є розподіл поведінки людей на правомірне і правопорушуюче.

Другим етапом є визначення характеру правопорушення. Така оцінка проводиться шляхом співвідношення даного вчинку з нормами різних галузей права: адміністративного, цивільного, кримінального тощо.

Нарешті, третій етап юридичної кваліфікації — це встановлення конкретної норми, під дію якої підпадає оцінюваний вчинок.

Кримінально-правова кваліфікація — це окремий випадок юридичної кваліфікації, що проводиться на