9. Визнавши підсудного винним у вчиненні кількох злочинів, відповідальність за які передбачено різними статтями КК, суд повинен призначити додаткове покарання окремо з кожний злочин.

10. Вирішуючи питання про застосування конфіскації майна суди повинні враховувати, що такий вид покарання призначається за тяжкі і особливо тяжкі корисливі злочини.

11. Особі, яка до вчинення злочину не досягла повноліття, покарання у виді позбавлення волі може бути призначене на строк не більше 10 років, а у випадку вчинення нею особливо тяжкого злочину- 15 років. (ст. 102КК).

12. Судам потрібно брати до уваги те, що відповідно до ст. 64 КК довічне позбавлення волі призначається у передбачених КК випадках лише за вчинення особливо тяжких злочинів. Цей вид покарання не застосовується до осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років і понад 65 років, а також до жінок, що перебувають в стані вагітності під час вчинення злочину або на день постановлення вироку.

Судам необхідно регулярно вивчати й узагальнювати практику призначення кримінального покарання та вживати заходів до своєчасного виявлення помилок.

Висновок

Значна роль покарання у боротьбі зі злочинністю не виправдовує тенденції до його ужорсточення, яка спостерігалася багато років. На жаль, ця тенденція не змінилася і зараз. Вона знаходить свій вираз і у законодавстві, і у практиці його застосування. Досить зазначити, що в КК України з 512 санкцій 443 передбачають позбавлення волі, причому 124 — на строк до 10—15 років. Позбавлення волі превалює і в судовій практиці. Судами України за останні роки до позбавлення волі засуджувалося до 60% підсудних. Причини цього полягають, очевидно, не тільки в зростанні злочинності, а й в поширеності у громадській, в тому числі професійній, правосвідомості хибної думки, що найкращий засіб боротьби зі злочинністю — ужорсточення покарання. Таку позицію необхідно змінювати. Історія боротьби зі злочинністю у багатьох країнах, незалежно від їх суспільного ладу, свідчить, що ужорсточення покарання не дає бажаних наслідків. Навпаки, жорстокість покарання переконує винного в його несправедливості, робить засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів, тому значущість покарання у боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю та неминучістю застосування за кожний вчинений злочин. Роль, значення і виконання мети покарання багато в чому залежать від правильності його призначення і реалізації. Воно повинно бути відповідним тяжкості вчиненого злочину. Тільки таке покарання винний та інші особи сприймають як остаточний і дійсно заслужений наслідок злочинної поведінки.

Застосування покарання завжди повинно здійснюватися з додержанням основних напрямків, притаманних кримінальній політиці:

а) застосування суворих мір покарання до рецидивів і осіб, що вчинили тяжкі злочини;

б) застосування менш суворих мір покарання, передусім покарань, не пов’язаних з ізолюванням винного від суспільства, і навіть умовного засудження або відстрочення виконання покарання до осіб, які уперше вчинили менш тяжкі злочини або злочини, що не являють великої суспільної небезпеки.

Поєднання цих двох напрямків є обов’язковим у здійснені каральної політики судових органів на сучасному етапі боротьби зі злочинністю.

Список використаних джерел:

10. Костицький В. Проблеми смертної кари в Україні. //Право України//
1997.№3

11. Вісник ВСУ №3.– С. 13-22. Практика застосування судами конфіскації майна. 2000.

12. Конституція України.