вона прямо не передбачена в диспозиції норми Особливої частини КК. У тих випадках, коли вона прямо передбачена в диспозиції норми (наприклад, ст.ст.115 ч.2 п.5, 347ч.2 КК тощо), її повторне врахування є недопустимим.
Вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів (крім випадків вчинення злочину в стані патологічного сп'яніння який визначає неосудність ) свідчить про підвищену суспільну небезпеку винного. Однак не кожний злочин знаходиться у прямому зв'язку із станом сп'яніння винного Так, немає, напевно, зв'язку між одержанням винним хабарів і станом сп'яніння, в якому він вчиняв цей злочин. Тому врахування цієї обставини залежить виключно від суду - від оцінки ним вчиненого злочину та особи винного.
Обов'язковою умовою застосування проаналізованих вище обставин при призначенні покарання є те, що вони усвідомлювалися винним при вчиненні злочину.
Суд не може ще раз враховувати як обтяжуючу покарання обставину, що визначена у відповідній статті Особливої частини КК як ознака злочину, за вчинення якого призначається покарання (ч.4 ст67 ). Наприклад, не можуть бути враховані як обтяжуючі при кваліфікації відповідних злочинів такі обставини, як : вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі чи розбрату - при кваліфікації за ч.2 ст. По ст. 161; вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку - при кваліфікації за ст. 112, п.8ст. 115, ст.345 та ін.; тяжкі наслідки, завдані злочином, - при кваліфікації за ч.2 ст.169, ч.3 ст.204, 4.2 ст.238, ст.247, ч.2ст347, ч.3 ст424; вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в безпорадному стані - при кваліфікації за статтями 135, 152,153; вчинення злочину з особливою жорстокістю при кваліфікації за статтями 126 і 127 ; вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного
стану, інших надзвичайних подій - при кваліфікації за ч.1 ст.111, ч.2 ст.238, ч.3 ст.402; вчинення злочину загально-небезпечним способом – при кваліфікації за п.5 ч.2 ст.115, ч.2 ст.194 тощо.
Закон (ч.2 ст.67) надає суду право, залежно від характеру вчиненого злочину, навівши мотиви свого рішення у вироку, не визнавати ряд з перелічених в цій статті обставин такими, що обтяжують покарання. Це правило не поширюється на такі обставини, як вчинення злочину : групою осіб за попередньою змовою; щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані; щодо жінки, яка за відомо для винного перебувала в стані вагітності; з використанням малолітнього або особи, що страждає на психічне захворювання чи недоумство; з особливою жорстокістю; загально небезпечним способом.
2.2. Призначення покарання за незакінчений злочин і злочин, вчинений у співучасті.
Усі вчинювані злочини поділяються на закінчені та не закінчені. Якщо особа повністю розслідувала злочинний намір і вчинила закінчений злочин, необхідність виділяти будь-які етапи кримінальної діяльності відсутня. Така необхідність виникає у разі не доведення задуманого злочину до його логічного завершення. Злочин може бути не доведений до кінця з двох причин, які виключають одна одну:
1) за волею особи, в поведінці якої вбачається добровільна відмова при незакінченому злочині (ст. 17);
2) всупереч волі особи, винної у вчиненні незакінченого злочину, -
готування (ст. 14) або замаху(ст. 15).
У двох вказаних випадках стадії реалізації злочинного наміру, байдужі для закінченого злочину, набувають кримінально - правового значення.
Закон виокремлює три стадії вчинення кримінально караного діяння :
1) готування до злочину;
2) замах на злочин ;
3) закінчений злочин.
Вони розрізняються за характером діянь, моментом їх припинення, ступенем реалізації злочинного наміру. Перші дві стадії визнаються різновидами незакінченого (розпочатого) злочину (попередньої злочинної діяльності).
Усі три вказані стадії не обов'язково мають місце під час вчинення будь-якого злочину. Вчинення злочину можливе і без проходження стадій готування та або замаху.
Наявність незакінченого злочину визначається двома обставинами :
особливостями законодавчої конструкції того чи іншого складу злочину ;
характеристикою суб'єктивної сторони злочинного діяння.
Виходячи із загальних засад призначення покарання за незакінчений злочин і керуючись положеннями статей 66-67, суд має враховувати:
1) ступінь тяжкості вчиненого особою злочину ;
ступінь здійснення злочинного наміру ;
причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.
Ступінь тяжкості вчиненого діяння визначається шкідливими наслідками, які були спричинені діянням. Вони повинні бути об'єктивно оцінені судом на підставі критеріїв, які розглядались вище.
Ступінь здійснення злочинного наміру визначається стадією вчинення злочину, на якій його було припинено. При цьому існує відповідна ієрархія стадій, згідно з якою готувалися менш суспільно небезпечне, ніж замах на злочин, а незакінчений замах менш суспільно небезпечний, ніж закінчений. Існує диференціація і в середині кожного з цих видів. Так, наприклад, більш суворому покаранню підлягає особа, дії якої утворюють незакінчений замах ( потерпілого було поранено через промах винного, при наявності замислу на вбивство ) від особи, яка взагалі промахнулась при пострілі в потерпілого.
Причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця. Звичайно, і тут існує своя внутрішня ієрархія, що впливає на вид та розмір покарання, яке призначається винному. На діаметральних позиціях знаходяться, наприклад, помилка винного, яка не дозволила йому проникнути на об'єкт для вчинення крадіжки, і затримання винного працівниками правоохоронних органів, що теж стало перепоною для вчинення крадіжки.
Призначення покарання за злочин, вчинений у співучасті.
Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач, та посібник.
Виконавцем (співвиконавцем) злочину визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин. Ознаками такої особи, відповідно до ч.2 ст.27, є такі: 1) вона є суб'єктом злочину; 2) вчинила злочин, передбачений КК ; 3)