Під вчиненням злочину розуміється повне або часткове виконання співучасником безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за вчинення, об'єктивної сторони злочину. Наприклад, при вимаганні виконавцем є не тільки той, хто пред'явив вимогу про передачу майна, а й той, хто додав до неї відповідну погрозу.

Вчинення злочину у співучасті з іншими суб'єктами злочину означає, що виконавець, вчиняючи злочин, діє спільно з іншими особами, які, будучи суб'єктами злочину, виконують роль організатора, посібника, підбурювача чи спів виконавця.

Особа визнається виконавцем злочину тоді, коли вона вчиняє злочин безпосередньо, тобто особисто виконує об'єктивну сторону злочину, або шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за вчинене.

Організатором злочину — згідно з ч.3 ст.27 є особа, яка вчинила хоча б одну з таких дій : 1)організувала вчинення злочину (злочинів) ; 2) керувала підготовкою злочину(злочинів) або його(їх) вчиненням; 3) утворила організовану групу чи злочинну організацію; 4) керувала організованою групою чи злочинною організацією ; 5) забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної організації; 6) організувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Підбурювачем визнається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Схилення до вчинення злочину передбачає збудження бажання (переконання у бажаності, вигідності, потребі), викликання рішимості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Оскільки у ч.4 ст.27 йдеться про схилення "іншого співучасника ", то підбурюванням може бути визнано лише схиляння до вчинення злочину особи, яка може бути суб'єктом злочину. Схиляння ж до вчинення злочину, наприклад, неосудної особи не є підбурюванням у кримінально - правовому смислі. У разі вчинення останнього злочину відповідальність за його вчинення як виконавець несе особа, яка схилила до нього. Не може розглядатися як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману для того, щоб, використавши помилку такої особи, досягти певного злочинного результату. У такому випадку відсутня психічна спільність, характерна для співучасті.

Пособником є особа, яка сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками. Відповідно до ч.5 ст.27 пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину: 1) порадами чи вказівками; 2) наданням засобів чи знарядь; 3) усунення перешкод; а так само особа, яка заздалегідь обіцяла: 4) переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом; 5) придбати чи збути такі предмети; 6) іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Виконавцю, організатору, підбурювачу та посібнику, призначається покарання відповідно до положень статтей 65-67, суд враховує характер та ступінь участі кожного у вчиненні злочину.

Характер участі кожного із співучасників визначається його роллю у вчиненні злочину, тобто видом співучасника. Звичайно, не можна ставити на одну сходинку організатора і фізичного пособника, виконавця і підбурювача. Як вже відзначалось при розгляді питань співучасті у злочині, фактично в реальній дійсності -"чисті" види співучасників зустрічаються нечасто. З точки зору питання, що розглядається; покарання особі, яка поєднала в особі два чи навіть більше видів співучасників, буде призначатись більш суворе покарання ніж тому, хто виконує одну роль.

Ступінь участі визначається активністю діяльністю співучасника, її "натиском". Ступінь участі проявляється в тому, чи співучасник самостійно приймає рішення, чи лише виконує вказівки іншого, чи проявляє винахідливість для досягнення злочинного наслідку, чи слідує в межах виробленої іншими співучасниками схеми, будучи готовим при появі труднощів у її реалізації одразу припинити злочинну діяльність і таке інше.

2.3. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.

Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, являє собою прояв гуманності законодавця до осіб, які вчинили злочини з особливо пом'якшуючими обставинами.

Стаття 69 ч1 КК визначає: "За наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнищої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнищої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу".

Як видно з диспозиції цієї правової норми, вона може застосовуватися виключно у випадках засудження особи за вчинення особливо тяжкого, тяжкого або злочину середньої тяжкості. При засудженні за злочини невеликої тяжкості ця норма застосовуватись не може. Це пояснюється тим, що за злочини невеликої тяжкості передбачено застосування таких санкцій, які є найнижчими у Кримінальному Кодексі, нижче яких опускатись фактично неможливо. Крім того, злочини невеликої тяжкості практично всі підпадають під дію правил про звільнення від відповідальності та від покарання.

Закон (ч.1 ст.69) визначає дві підстави, які можуть обумовити призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом;

При цьому суд має належним чином умотивувати своє рішення про призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.

Призначення покарання нижче нижньої межі, передбаченої санкцією відповідної норми Особливої частини КК, дає можливість суду при обранні покарання вийти за нижню межу, яка передбачена санкцією відповідної норми Особливої частини КК.