1. Об’єкт злочину — життя і здоров’я людини, встановлений порядок виконання медичними і фармацевтичними працівниками своїх професійних обов’язків.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням (дією чи бездіяльністю) — невиконанням чи неналежним виконанням медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення; 2) наслідками у вигляді тяжких наслідків для хворого; 3) причинним зв’язком між вказаними діянням та наслідками.

Невиконання професійних обов’язків означає, що медичний або фармацевтичний працівник не вчиняє ті дії, які він в силу виконуваної роботи зобов’язаний був вчинити. Неналежне виконання професійних обов’язків має місце у тому разі, коли медичний або фармацевтичний працівник виконує свої обов’язки не у повному обсязі, недбало, поверхово, не так, як цього вимагають інтереси його професійної діяльності. Невиконання чи неналежне виконання відповідним суб’єктом своїх професійних обов’язків може бути як одноразовим, так і систематичним.

За ст. 140 можуть кваліфікуватися, зокрема, таю діяння: несвоєчасний або неправильний діагноз захворювання, залишення хворого без належного медичного догляду, переливання крові іншої групи, залишення сторонніх предметів в організмі (хворого під час хірургічної операції, застосування неправильного лікування, недостатній контроль за медичною технікою, порушення правил виготовлення, зберігання або застосування лікарських засобів, невстанов-лення належного лікувально-охоронювального режиму для хворих, які страждають на психічні розлади, невиконання медсестрою вказівки лікаря щодо застосування до хворого ліків чи процедур тощо.

У разі, коли тяжкі наслідки для хворого не пов’язані з невиконанням чи неналежним виконанням медичним працівником своїх професійних обов’язків, а настали внаслідок інших обставин, наприклад, запізнілого звернення за медичною допомогою або в результаті відсутності на даний час науково обґрунтованих методів лікування тієї чи іншої хвороби, відповідальність за ст. 140 виключається. Те саме стосується і випадків відмови пацієнта від медич-

них приписів, порушення пацієнтом встановленого для нього режиму, а також випадків, коли тяжкі наслідки для хворого стали результатом недостатніх навичок, досвіду і кваліфікації медичного або фармацевтичного працівника або настали внаслідок інших обставин, які не залежали від нього, однак перешкодили йому виконати професійні обов’язки у повному обсязі і з належною якістю.

Оскільки диспозиція ч. 1 ст. 140 має бланкетний характер, у кожному конкретному випадку має встановлюватися, які саме професійні обов’язки покладались на винну особу і які з цих обов’язків не виконані взагалі або виконані неналежним чином, а також вимоги яких конкретно нормативних актів (інструкцій, правил, вказівок тощо) порушено винним. При цьому необхідно враховувати, що встановлення діагнозу та вибір конкретного способу і методу лікування залежать від багатьох чинників, зокрема індивідуальних особливостей організму хворого, досягнень медичної науки і досвіду лікувальної діяльності, а тому не можуть бути заздалегідь і повністю регламентовані нормативними актами у сфері охорони здоров’я. Особою, винною у вчиненні цього злочину, можуть бути порушені правила як нормативного, так і деонтологічного (професійного) характеру.

Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків для хворого. Під тяжкими наслідками слід розуміти, наприклад, смерть людини, її самогубство, заподіяння потерпілому тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, спричинення ятрогенного захворювання.

Неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, належить кваліфікувати за ст. 131.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Це медичні та фармацевтичні працівники (лікарі незалежно від профілю, особи середнього медичного персоналу тощо), у т.ч. ті, хто займається приватною медичною та фармацевтичною практикою як різновидами підприємницької діяльності.

Медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Як виняток за спеціальним дозволом МОЗ або уповноваженого ним органу охорони здоров’я особам без спеціальної освіти дозволяється діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини.

Заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, кваліфікується за ст. 138.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).

5. Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 140) є спричинення тяжких наслідків неповнолітньому. Про поняття неповнолітнього див. коментар до ст. 133.

Основи законодавства України про ихорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. (ст. ст. 16,17,33-49,52, 74, 76, 78).

Правила виписування рецептів на лікарські засоби та вироби медичного при-Іначеиня. Затверджені наказом МОЗ № 117 від ЗО червня 1994р.

Перелік захворювань, з приводу яких рекомендується лікуватися в умовна стаціонару з денним перебуванням хворих. Затверджений наказом МОЗ № 146 від 8 серпня 1995 р.

Інструкція про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на право здійснення медичної практики, проведення судово-медичної і судово-психіатричної експертизи, умови і правила здійснення цієї діяльності та контролю за їх дотриманням. Затверджена наказом ЛП при МЕта МОЗ № ЛП-6/60 від 22 березня 1996 р.

Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров’я. Затверджене наказом МОЗ № 174 від 5 червня 1997р.

Порушення прав пацієнта

Проведення клінічних випробувань лікарських засобів без письмової згоди пацієнта або його законного представника, або. стосовно неповнолітнього чи недієздатного, якщо ці дії спричинили смерть або інші тяжкі наслідки,—

карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є життя або здоров’я особи, його додатковим обов’язковим об’єктом — порядок проведення клінічних випробувань лікарських засобів.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діями у вигляді проведення клінічних випробувань ‘лікарських засобів: а) без письмової згоди пацієнта чи його законного представника, або б) стосовно