По-третє, причина корениться у моральній деградації абсолютної більшості потенційних жертв, тобто людей зайнятих у секс-індустрії, порнобізнесі. Адже важко повірити, що молоді дівчата 16-23 років, без належної освіти і професії, знання іноземної мови, проте обов’язково з привабливою зовнішністю і відсутністю «комплексів» у спілкуванні із чоловіками, легко погоджуються на від’їзд за кордон із працевлаштуванням танцівницями у нічних клубах, моделями в фотосалонах і модельних агентствах, офіціантками, стрептизерками, масажистками тощо, не здогадуються про характер послуг, які їм доведеться надавати. Тим більше, що значна частина потенційних жертв емігрує нелегальними шляхами. Разом з тим злочинці рідко помиляються в оцінці моральних принципів дівчат. Кожні 14 з 20 дівчат, які займалися проституцією за кордоном, незважаючи на всі приниження і труднощі, що їм довелося пережити, знову збираються туди ж їхати і займатися тим же. Такому становищу сприяє і лояльне ставлення до проституції в цілому ряді зарубіжних країн.

По-четверте, не можна не назвати серед факторів розквіту торгівлі людьми і таку особистісну рису характеру, як користолюбство, що властиве не лише винним, але й самим жертвам. На мою думку, в своїй більшості йдеться про користь – споживання і користь – престиж. У першому випадку потерпілі намагаються забезпечити своє існування, виходячи із «середніх» стандартів референтної соціальної групи (одягатися, харчуватися, відпочивати не гірше за інших) тощо. Корисливі спонукання престижного характеру більш притаманні молодим дівчатам із завищеним рівнем запитів при відсутності легальних можливостей для їх задоволення.

По-п’яте, до чинників, що ведуть до існування і відтворення даного виду злочинності, належить також неналагодженість механізму взаємодопомоги між державами у боротьбі з торгівлею людьми, зокрема, при розслідуванні кримінальних справ. Торгівля живим товаром стала серйозною загрозою безпеки багатьох держав. Тому сьогодні втручання є потрібним на всіх напрямах цього складного процесу [3, с.37].

ООН взяла на себе відповідальність у боротьбі з цим ганебним явищем. У 1948р. прийнято Загальну декларацію прав людини, у ст..4 якої визначалося: «Ніхто не повинен утримуватися у рабстві або у підневільному стані; рабство і работоргівля забороняються в усіх формах».

Наступним кроком у боротьбі з рабством і работоргівлею стала підписана 7 вересня 1956р «Додаткова Конвенція про скасування рабства, работоргівлі й інститутів та звичаїв, подібних до рабства». У статтях 5 і 6 даної Конвенції рабство і работоргівля визначалися як злочини за законами держав-учасниць і вказувалося, що особи, котрі будуть визнані винними за вчинення цих дій, підлягатимуть кримінальному покаранню. Наприкінці ХІХст. торгівля жінками і втягування їх у проституцію набули тенденції зростання, що викликало занепокоєння міжнародної громадськості. У 1904р. у Парижі більшість держав Європи підписали Міжнародну угоду, спрямовану на боротьбу з «білим рабством» - торгівлею жінками.

Велике значення у міжнародному подоланні торгівлі жінками та дітьми має прийнята у 1949р Генеральною Асамблеєю ООН Нью-Йоркська конвенція «Про боротьбу з торгівлею жінками та експлуатацією проституції третіми особами». Її норми охопили, по суті, положення всіх угод, котрі існували на той час з цього питання. Дана Конвенція значно розширила коло дій, які держави домовилися вважати злочинними у сферах торгівлі людьми та сексуальної експлуатації. Крім того, у ній зазначено: держави повинні обмінюватися інформацією про подібні злочини у відповідній формі та негайно реагувати на такі повідомлення, щоб у максимально короткий термін встановити і затримати злочинця. Конвенцією визначено, що її норми повинні трансформуватися у національне законодавство, а винні мають підлягати покаранню згідно із законом цих держав.

Комітетом з питань міграції, біженців і демографії на Парламентській Асамблеї Ради Європи у квітні 1997р. у Страсбурзі зроблено висновок, де йшлося: «За даними міжнародної організації з міграції, близько 500 тисяч жінок продано до держав-членів Європейського Союзу в 1995р». Хоча не існує офіційних даних стосовно торгівлі жінками з будь-якої країни, але дослідження свідчать: вказана проблема поширена. Незважаючи на зусилля міжнародної громадськості, торгівля жінками на міжнародному рівні для роботи у комерційній секс-індустрії зростає із загрозливою швидкістю. Хоча ця проблема існує давно, ООН і міжнародні організації відреагували на недавнє збільшення наведених фактів. Уряди країн намагаються прийняти нові закони і стратегії для вирішення актуального питання.

Кожного року десятки тисяч жінок стають предметом торгівлі. Комісія з прав людини ООН визнала торгівлю жінками як сучасну форму рабства. Незалежно від того, з якою метою це здійснюється, жінки стають об’єктами насильства і психологічних тортур. Хоча секс-індустрія є однією з основних сфер роботи постраждалих від торгівлі, їх також змушують займатися жебрацтвом, працювати у сфері послуг, нелегальних майстернях, а також примусово брати шлюб. Кожного тижня жінок перевозять офіційними і неофіційними шляхами по всьому світу. Найбільшу активність в цій сфері проявляють як «тріади», так і «якудза». При вивезенні їх затримують проти волі і змушують займатися проституцією. Деяких викрадають і вивозять до інших країн без згоди. У країнах призначення жінки ризикують бути побитими, зґвалтованими і, навіть, вбитими [15, с.18].

Торгівля жінками – складне явище з багатьма факторами впливу на рішення жінок працювати за кордоном. Мабуть, найсильнішим з них є безвихідне економічне