В статті 226 Сімейного кодексу України [10] гарантується ще одна таємниця – таємниця усиновлення. Без згоди усиновителів, а в разі їх смерті без згоди органів опіки і піклування забороняється повідомляти будь-які відомості про усиновлення, а також видавати виписки з книг актів цивільного стану, з яких було б видано, що усиновителі не є кровними батьками усиновленого. Розголошення таємниці усиновлення проти волі усиновителя тягне кримінальну відповідальність.

У ч. 2 ст. 226 СК йдеться про два види таємниці усиновлення: від інших людей і від самої дитини.

Право дитини на таємницю усиновлення полягає, насамперед, у праві вважати себе рідною дитиною і бути такою, як інші. Ця впевненість поєднується з генетичним прагненням бути частиною роду – запорука душевної рівноваги дитини.

Якщо ж дитина знає про смерть своїх батьків, вона має право знати стежку до їхніх могил. У цій ситуації усиновлювачеві просто не слід нагадувати про усиновлення.

Конвенція про права дитини у статті 7 передбачає право дитини знати своїх батьків [10; с. 435-437]. Але існують і такі випадки, коли від дитини можна приховати таємницю усиновлення. Наприклад, коли матір свідомо відмовилася від дитини, не бажала її народження, тоді усиновите6лі діють на свій розсуд чи потрібно завдавати дитині моральної травми, розкриваючи перед нею таємницю її усиновлення.

Згідно зі статтею 9 Закону України „Про адвокатуру” [4] адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом її є питання, з яких громадянин звертався до адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків. Адвокату, помічнику адвоката, посадовим особам адвокатських об’єднань забороняється розголошувати зазначені відомості і використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб. Порушення цієї заборони тягне дисциплінарну відповідальність.

Дотримання таємниці вчинюваних нотаріальних дій є обов’язком нотаріусів та інших посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії. Це передбачено статтею 8 Закону України „Про нотаріат” [5]. Довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. На письмову вимогу суду, прокуратури, органів дізнання і слідства довідки про вчинення нотаріальних дій та документи видаються у зв’язку з кримінальними, цивільними або господарськими справами, що знаходяться у їх провадженні. Довідки про заповіти видаються тільки після смерті заповідача. Обов’язок дотримання таємниці вчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким при вчиненні нотаріальної дії стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків. Порушення професійної таємниці, як передбачено статтею 12 цього Закону, може бути підставою для анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Також існує ще одна важлива таємниця особистого (приватного) життя – це таємниця кореспонденції особи. Поняттям „кореспонденція” охоплюється не тільки письмова кореспонденція (прості та рекомендовані листи), але й усі інші її види (телеграми, телефонні розмови...).

Право на таємницю кореспонденції включає в себе можливість використовувати листи, телеграми та інші види кореспонденції, зокрема, шляхом опублікування, але лише за згодою особи, яка направила їх та адресата, незалежно від того, чи ця кореспонденція відправлена за домашньою, службовою чи іншою адресою. Наприклад, у випадку листування між двома науковцями, для оприлюднення цього листування обов’язково потрібна згода обох.

В окремих випадках згоди особи, що відправила кореспонденцію та адресата, для використання цієї кореспонденції виявляється недостатньо. Так, Цивільний кодекс визначає, що коли кореспонденція стосується особистого життя іншої особи, то для її використання, зокрема, шляхом опублікування, потрібна також і її згода. Наприклад, коли у телефонній розмові, яка записувалась на магнітний носій, були висвітлені обставини особистого життя третьої особи, то для оприлюднення цього запису потрібна обов’язково згода усіх трьох осіб [7; с. 203-206].

Відповідно до Закону України „Про зв’язок” статут про дисципліну працівників зв’язку України передбачає дисциплінарну відповідальність працівників зв’язку за розголошення таємниці листування, телефонних розмов, інших повідомлень, що передбачається засобами зв’язку [8; с. 151].

Таємниця відомостей по операціях, рахунках та вкладах своїх клієнтів і кореспондентів (банківська таємниця) гарантується Законом України „Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р. Банки зобов’язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом:

обмеження кола осіб. Що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

організація спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.

Довідки щодо рахунків і вкладів громадян видаються, крім самих клієнтів та їх представників, тільки судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ у справах (кримінальних, оперативно-розшукових), що знаходяться в їх провадженні, а в разі смерті клієнтів, крім зазначених, особам, вказаним банку власником рахунку в заповідальному розпорядженні, і державним нотаріальним конторам по справах спадщини, що знаходяться в розгляді, а також іноземним консульським установам.

Порядок розкриття банківської таємниці здійснюється у таких випадках:

а) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

б) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

в) органам прокуратури України, СБУ, Міністерства внутрішніх справ України – на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної фізичної особи.

Відповідно до статті 3 Закону України „Про свободу совісті та релігійних організацій” [2] в Україні захищається таємниця сповіді. Ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих.

На думку вчених, відповідні доповнення щодо заборони