Загалом, можна зробити висновок, що питання приватного життя ще не цілком врегульовано, як в Цивільному кодексі, так і в Конституції України. Немає повної ясності, що потрібно розуміти під приватним життям, чи потрібно його ототожнювати з особистим, чи ні. Над цим питанням потрібно ще працювати науковцям.

Недоторканність особистого (приватного) життя.

Особисте життя тісно пов’язане з суспільством. На їх зіткненні виникає досить широка „контактна зона”, що, як і суто особисте життя, охоплюється цивільно-правовим регулюванням. Такий інститут, як недоторканність особистого життя громадян, регулюється як статтею 289 Цивільного кодексу України, так і конституцією України, в якій записано, що особисте життя громадян охороняється законом (стаття 32).

Право на особисту недоторканність є одним із найважливіших прав людини. Воно неодноразово проголошувалося та закріплювалося міжнародним співтовариством у різних міжнародно-правових документах. Зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 р., Міжнародному пакт про громадянські та політичні права 1966 р., Європейській конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 р. Відповідно до цього права, ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому або нелюдському поводженню. Ніхто не може бути заарештований або затриманий, триматися під вартою інакше, ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Індивідуальна свобода – це одна з найбільших цінностей людини. Тільки вільна людина може виявити всі свої найкращі якості.

Недоторканність – це якість, невід’ємна від особи. Існує кілька поглядів на недоторканність людини. І.Є. Фабер під недоторканністю особи розуміє суб’єктивне право громадянина, яке складається з багатьох правомочностей, що забезпечують фізичну (тілесну) та моральну недоторканість людини, свободу її самовизначення.

Л.А. Григорян вважає, що недоторканність особи полягає в захисті людини не тільки від незаконних та необгрунтованих арештів і затримань, але й взагалі від усіляких неправомірних посягань на її свободу, життя, здоров’я, майно, честь та гідність. Недоторканність особи – це забезпечення всіх виявів свободи за умови її правомірної поведінки.

Ю.А. Олійник визначає конституційне право на особисту недоторканність як особисте суб’єктивне право українських громадян, яке гарантує їх свободу від протиправних посягань на життя, здоров’я, індивідуальну безпеку з боку кого б то не було, не допускає незаконних і безпідставних дій посадових осіб державних органів та громадських організацій щодо особистої недоторканності при виконанні ними своїх обов’язків і надає можливість відновлення порушеного права [15; с. 12-15].

В. Олійник у своїй статті „Конституційне право на свободу та особисту недоторканність: поняття та характерні риси” зазначає такі основні риси права на недоторканність особистого життя громадян:

а) право індивідуальних суб’єктів;

б) основне конституційне право;

в) право, що гарантує особисту недоторканність;

г) характерне для кожної людини і громадянина;

д) належить їм від народження;

е) не допускає протиправних арештів і затримань та інших примусових заходів у кримінальному та адміністративному порядку, пов’язаних з обмеженням особистої свободи;

є) забезпечується державними органами і органами місцевого самоврядування;

ж) створює можливість відшкодування збитків і відтворення порушеного права [23; с. 33].

Отже, право на недоторканність особистого життя громадян є предметом правового регулювання перш за все конституційного і цивільного права, а також кримінального і адміністративного галузей права. Так, зокрема, Конституція України гарантує право на невтручання в особисте життя. Під цим треба розуміти недоторканність середовища життя людини, захист її від свавільного втручання державних органів та будь-яких інших сторонніх осіб, у тому числі і членів сім’ї, в його спосіб життя взагалі [8; с. 147].

Цивільний кодекс зазначає, що фізична недоторканність – це поняття частково ідентичне поняттю „здоров’я”, що є більш широким [7; с.192].

Окремі сторони особистого життя, як вже було зазначено, захищаються нормами адміністративного, сімейного, кримінального та інших галузей права. Наприклад, медичні працівники не мають права розголошувати відомості про захворювання, сімейні та інтимні сторони життя пацієнтів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням професійних обов’язків. За порушення таємниці усиновлення, листування, недоторканності житла встановлено кримінальну відповідальність. Діючі норми різних галузей законодавства щодо захисту особистого життя не мають достатнього впливу на регулюючі відносини.

Недоторканність особистого життя громадян містить комплексний характер, який полягає у тому, що до даного інституту входять ряд окремих видів прав: право громадян на недоторканність житла, право громадян на особисту документацію, право громадян на таємницю особистого життя, право громадян на таємницю особистого спілкування. Аналіз даних прав допоможе глибше розкрити природу особистого (приватного) життя громадян.

Отже можна зробити висновок що в нашій державі, в людини хоча і є особисте(приватне) життя але цей інститут в цивільному законодавстві ще не достатньо розвинутий, оскільки особа і досі не може сказати що моє приватне життя, це тільки моє і ніхто не може в нього втручатися, оскільки навіть в нормах ЦК є винятки, коли такі втручання мають місце

Розділ ІІ. Охорона і захист приватного життя.

2.1. Загальні способи захисту і охорони приватного життя

Реальний захист прав людини належить до найгостріших проблем української дійсності. В останні роки це питання є предметом серйозного наукового аналізу. Конституційне прагнення розвивати і зміцнювати демократичну державу неможливо реалізувати без утвердження в суспільній свідомості і