Органи державної влади і місцевого самоврядування та відповідні посадові особи.

Спеціалізовані державні і громадські органи та організації у справі захисту прав і свобод людини і громадянина.

Політичні партії і відповідні громадські організації та їх органи.

Нормативно-правові акти матеріального і процесуального характеру, які передбачають і закріплюють права, порядок їх реалізації і захисту та юридичну відповідальність за їх порушення.

Правові акти, які підтверджують наявність, межі і характер прав і свобод.

Засоби масової інформації, державні і недержавні органи та організації в галузі масової інформації [27; с. 15].

Тепер потрібно розглянути деякі загальні способи цивільно-правового захисту, які вказані у статті 16 Цивільного кодексу України.

Визнання права – це спосіб захисту, який застосовується у випадку спору між суб’єктами цивільного права з приводу наявності чи відсутності правовідносин між ними, і відповідно наявності чи відсутності цивільного права та цивільного обов’язку. Сутність визнання права полягає в усуненні судом в кожному конкретному випадку сумнівів, невизначеності, нез’ясованості в правових відносинах відповідних осіб [7].

Якщо проводити межу між категоріями захисту і охорони, то вказаний спосіб є саме способом охорони, а не захисту. Суб’єктивне право ще не порушене, а виникає лише можливість такого порушення. Здійснення цивільно-правового захисту суспільних відносин повинно розумітися як застосування спеціальних засобів після наявності факту здійснення правопорушення.

Відносно підстав застосування способу захисту права слід зазначити наявність різних думок із цього приводу, що висловлюються в літературі. Підстави для висунення вимог про визнання права виникають тоді, коли наявність і зміст прав неоднаково усвідомлюються та оспорюються суб’єктами матеріально-правових відносин, відмічає О. Вершинін. На думку деяких учених, позов про визнання права може пред’являтися лише в тому разі, коли право ще не порушене. Можливість бути пред’явленим на захист не порушених, а оспорюваних суб’єктивних прав є характерною рисою визнання права, що відрізняє його від інших способів захисту права. Дещо ширше коло підстав окреслює В. Яроцький. Він відмічає, що необхідність висунення вимоги про визнання права може виникнути у зв’язку із порушенням, оспорюванням права та невизнанням права іншими особами.

Остання позиція є правильною, оскільки вона передбачає всі можливі перешкоди у здійсненні права. Дійсно, порушення права не може бути усуненим і відповідно право не може бути захищеним, а спір вирішеним, у разі застосування одного тільки способу визнання права. Але це не виключає можливості (а в деяких випадках і необхідності) застосування визнання права для захисту порушеного права. Цей спосіб може бути передумовою застосування інших способів та разом з ними захищати право шляхом його визнання і усунення його порушення.

Іноді приводом для пред’явлення позову з вимогою визнати право може бути загроза невизнання такого права сторонніми особами в майбутньому.

До кола осіб, що мають право застосувати такий спосіб захисту, як визнання права, на думку В. Яроцького, входять державні органи ( суд, господарський і третейський суд). О. Вершинін також вважає, що визнання права є прерогативою владних органів. Визнання права самими суб’єктами, на його думку, є нормальною реалізацією прав та обов’язків, а не захистом права [21; с. 80-85].

Припинення дії, яка порушує право застосовується тоді, коли інтерес суб’єктивного права виражається в тому, щоб припинити порушення свого права на майбутнє чи усунути погрозу його порушення. Застосування даного способу захисту дозволить не допустити шкідливих наслідків або зменшити їх. Наведений спосіб захисту є найбільш оперативним та дієвим способом захисту в сфері особистих немайнових правовідносин. Він є традиційним для тривалих правопорушень, який позбавляє особу суб’єктивного права, але не перешкоджає його реалізації (наприклад, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ч. 1 ст. 193 ЦК України)).

Відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб захисту застосовується, коли суб’єктивне право після незаконного порушення не припиняє свого існування і може бути встановлено за допомогою юридичних засобів. При захисті права цим способом суд не встановлює у потерпілої сторони наявність відповідного права тому, що така наявність не викликає сумнівів у суду, та відповідач не спростовує цього факту. Вчені пропонують поділити відновлення становища на матеріальне і формальне, або пряме і опосередковане. В першому випадку відбувається реальне повернення потерпілої особи в попередній стан. Наприклад, після незаконного вилучення об’єкта власності з володіння, він вертається власнику. При формальному відновленні становища безпосередньо поновити право не здатна жодна галузь права, в тому числі цивільне право.

Припинення чи зміна правовідношення як спосіб захисту застосовується у випадках укладення договорів з приводу немайнових благ.

Так, пацієнт, що отримав неякісну медичну допомогу, може змінити лікаря в тому ж медичному закладі або навіть змінити медичний заклад. Вибір іншого лікаря означає припинення правовідношення з попереднім лікарем. Зміна договору про надання медичної допомоги означає, що право на здоров’я захищається зміною правовідношення.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди

Основною формою компенсації заподіяної шкоди потерпілої особи є відшкодування збитків. Можливість використовувати відшкодування як засобу захисту порушених прав, тобто незалежно від того, чи