Особливістю відшкодування майнової шкоди, що виникає внаслідок порушення права на особисте(приватне) життя, полягає в тому що майнова шкода повинна бути пов’язана наслідково-причиновим зв’язком з конкретним протиправним діянням, а саме поширенням неправдивих відомостей, які завдають шкоди приватному життю особі. Оскільки відшкодування майнової шкоди проходить в межах деліктного право відношення, тому наявність такого суб’єктивного елементу як вина, є обов’язковим окрім випадків, що чітко передбачені в законі. Після того як особа в суді доведе, що внаслідок поширення неправдивих відомостей "Продавець" її особисте життя їй було завдано значних матеріальних збитків, винна сторона повинна відшкодувати такі збитки за відповідним рішенням суду.

Відшкодування моральної шкоди

Останнім часом все частіше доводиться зустрічатися з вимогами про відшкодування моральної шкоди. І такі вимоги намагаються висувати в будь-яких випадках, коли особа зазнає переживань, завдано шкоди наприклад діловій репутації особи мають місце інші втрати немайнового характеру. Інколи до суду доходять позовні заяви, навіть оформлені юристами, в яких позивачі просять стягнення компенсації за заподіяну шкоду внаслідок порушення відповідачем договірних зобов’язань. Свої вимоги вони обґрунтовують тим, що недотримання іншою стороною умов договору привело до моральних страждань позивача, якщо ним є фізична особа. При цьому позивач посилається на ст. 23 ЦК, якою передбачено відшкодування моральної(немайнової) шкоди. Відповідно до зазначеної правової норми моральна шкода заподіяна громадянину діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода причинена не з її вини[29; с .415]

Оскільки випадки ы обставини, за яких може бути заподіяна моральна шкода, э досить різноманітними, ЦК допускає відшкодування завданої моральної шкоди, грішми, іншим майном або в інший спосіб. Однак у кожному випадку Суд повинен враховувати конкретні обставини справи, які на його думку, мають суттєве значення для розгляду справи. Крім того при визначенні розміру відшкодування суд повинен ураховувати вимоги розумності і справедливості, що відповідає загальним засадам цивільного законодавства передбачене в ст. 3 ЦК [3; с.28]

2.2. Спеціальні способи захисту приватного життя.

Спростування відомостей, які стосуються особистого (приватного) життя. При цьому слід відмітити, що цивільно-правове поняття спростування має і конституційно-правове закріплення. Так, в частині 4 статті 32 Конституції України гарантується право кожному на спростування недостовірної інформації стосовно себе та членів своєї сім’ї. Коли ж ми його розглядаємо як спосіб цивільно-правового захисту, то слід підкреслити, що в тій же статті 7 Цивільного кодексу 1963 року закріплено два способи спростування інформації: щодо інформації, поширеної через засоби масової інформації (друкованої або аудіовізуальної), та щодо відомостей, які містить документ, що виходить від організації.

Деякі автори наполягають на тому, що поняття спростування інтегрує два види спростування. Так, суд, задовольняючи вимогу особи про спростування неправдивих відомостей щодо приватного життя, по-перше, визнає відомості такими, що не відповідають дійсності. Це означає, що саме рішення суду містить в собі спростування. Окрім цього, суд покладає на поширювача обов’язок спростувати дані відомості, що по суті є другим етапом спростування [14; с. 15-16].

Так, приклад з практики. До Печерського районного суду м. Києва надійшов позов громадянина Д.М. Василенка . Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача – Редакції газети „ххх” „ТзОВ ууу” та Р.С. Федоришина і просить постановити рішення про вилучення ос порених ним відомостей з мотивів їх безпідставності та образливості. Правовою підставою позову визначено частину 4 статті 32 Конституції України, відповідно до якої особі гарантується право спростувати недостовірну інформацію щодо себе і членів своєї родини та права вилучення будь-якої інформації.

В ході розгляду справи відповідачі проти позову заперечували. Після того, як судом були розглянуті матеріали справи, суд постановив рішення від 22.03.2004 р. Про задоволення позову частково, в задоволенні інших вимог відмовити.

З даного прикладу випливає що суд задовольнив вимоги позивача хоча і частково, але існують і такі справи де суд відхиляє будь які вимоги позивача. Так наприклад до судової палати в цивільних справах Верховного Суду України касаційне подання в якому відповідач редакція газети “НС” просить скасувати рішення ленінського районного суду м. Кіровограда в якому він постановив що редакція газети “НС” повинна відшкодувати громадянину Литваку Б.І. моральну шкоду у розмірі 300 000грн за те що вона поширювала неправдиві відомості "Продавець" нього, але відповідачем було доведено, що усі відомості які були поширені проти громадянина Литвака Б.І. є справедливими і відповідають дійсності. Після таких дій відповідача судова палата у цивільних справах ВСУ винесла ухвалу в якій було зазначено скасувати попереднє рішення ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 червня 2001 р. і направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Отже з наведених прикладів ми бачимо що суди можуть вирішувати такі справи як на користь позивача, так і на користь відповідача.

У статті 277 Цивільного кодексу закріплено, що у випадку, коли „відомості були поширені через засоби масової інформації, вони повинні бути спростовані у тому ж друкованому виданні, аналогічній радіо- чи телепередачі або іншим адекватним способом”.

Однак, у випадку, коли спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливим внаслідок припинення його діяльності, то воно повинно бути оприлюдненим в іншому засобі масової інформації за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію, яка стосується відомостей приватного життя особи [7; с. 179-181].

Стосовно строків проведення спростування, то стаття 43 Закону України