Одним із видів особистих немайнових прав є також право на особисту недоторканність життя громадян. Інститут на недоторканність особистого життя ще структурно не визначений у цивільному законодавстві. Він спирається на Конституцію України, в якій записано, що особисте життя громадян охороняється законом (стаття 32). У цивільному законодавстві України майже відсутні не тільки регулюючі, а й охоронні норми інституту права на недоторканність особистого життя.

Недоторканність особистого життя громадян носить комплексний характер, який полягає у тому, що до даного інституту входять ряд окремих видів прав: право громадян на недоторканність житла, право громадян на особисту документацію, право громадян на таємницю особистого життя, право громадян на таємницю особистого спілкування.

Право громадян на недоторканність житла визначається як особисте немайнове право, відповідно до якого уповноважена особа може діяти у своєму житті за своїм розсудом і перешкоджати будь-яким способам вторгнення у нього поза волею осіб, які там проживають, крім випадків, прямо зазначених у законі. Право громадян на особисту документацію дає громадянину змогу перешкодити третім особам доступ до особистої документації. Цьому праву відповідає обов’язок оточуючих осіб утримуватися від отримання інформації, що міститься в його особистій документації.

Право громадян на таємницю особистого життя означає юридично забезпечену можливість вимагати від оточуючих не розголошувати відомості, які стали їм відомі з будь-яких джерел чи обставин, що стосуються особистого життя громадянина.

Право громадян на таємницю особистого спілкування означає, що жоден поза волею уповноваженої особи не може знайомитися з його листуванням, телеграфними повідомленнями, телефонними розмовами, за винятками, передбаченими законом.

Проте не всі із названих вище прав закріплені у цивільному законодавстві належним чином і не деталізовані. Це спричиняє певні труднощі у їх цивільно-правовому регулюванні. Необхідно внести відповідні зміни до цивільного законодавства, у яких знайшли б своє вираження особисті немайнові права, зокрема, право на життя, право на недоторканність особистого життя громадян тощо.

Важливого значення на сучасному етапі розвитку цивільного права України набуває питання про розвиток системи способів захисту права в цілому, вдосконалення окремих з існуючих способів та розроблення нових способів захисту права, що відповідають вимогам часу.

На сьогоднішній день захист порушених особистих немайнових прав здійснюється загальними і спеціальними способами захисту. До загальних відносяться: визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; припинення чи зміна правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Найважливішим із спеціальних способів захисту порушених особистих немайнових прав є спростування відомостей, які стосуються особистого (приватного) життя особи.

Отже, можна зробити висновок, що особисті немайнові права та пов’язані з ними відносини входять як невід’ємний компонент до предмета цивільного права. Це ставить нові завдання перед цивілістичною наукою, а саме: дослідити суть особистих немайнових відносин, виявити їх спільні риси, особливості їх виникнення і здійснення, а також розробити нові шляхи вдосконалення цивільно-правового регулювання цих відносин.

Список використаної літератури:

Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. - № 30. – ст. 141.

Сімейний кодекс України. – К.: Атака, 2004. – 80 с.

Цивільний кодекс України: Коментар. За редакцією Харитонова Є.О. – Харків: ТОВ „Одіссей”, 2003 р., ст. 201-202.

Конституція України: Офіційний текст: Коментар законодавства України про права і свободи людини і громадянина: Навчальний посібник // За редакцією Хавронюка. – Київ, Видавництво А.С.К., 2003 р., с. 147.

Основи законодавства України про охорону здоров’я // Відомості Верховної Ради. – 1993. - № 4. – ст. 19.

Сімейний кодекс України. Науково-практичний коментар. – К.: Видавничий дім „Ін. Юрг”, 2003 р., с. 435-437.

Закон України „Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” // Відомості Верховної Ради. – 1992. - № 11.

Закон України „Про адвокатуру” // ВВР. – 1993. - № 9. – ст. 62.

Закон України „Про нотаріат” // ВВР. – 1993. - № 39. – ст. 383.

Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення ст. 3, 23, 31, 47, 48 ЗУ „Про інформацію” та ст. 12 ЗУ ”Про прокуратуру” (справа К.Г. Устименка) від 30.10.1997 року. – Право України – 1997 р. - № 11, ст. 87.

Закон України „Про свободу совісті та релігійних організацій” // ВВР. – 1991. - № 25. – ст. 283.

Егоров Н.Д. Гражданско-правовое регулирование общественних отношений: единство и диференциация. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1988, с. 127-128.

Олійник А.Ю. Деякі питання забезпечення органів внутрішніх справ недоторканості. Проблеми правознавства. – К., 1991 р., с. 12-13.

Олійник В. Конституційне право на свободу та особисту недоторканність: поняття та характерні риси” // Право України. -2000. -№ 12. – ст. 33.

І. Словська. „Механізм захисту прав людини – основоположний принцип сучасного українського конституціалізму” // Право України. – 2001. - № 9. – ст.15.

Домбровська. „Зміст конституційного права на життя людини та громадянина” // Право України. – 2002. - № 5. – ст. 37.

Сисоєнко М. „Особисті немайнові права за новим цивільним законодавством України” // Підприємництво, господарство і право. – Травень, 2003, № 5, ст. 34-35.

Присяжнюк Т. „Система Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини – унікальний інструмент захисту порушених прав” // Право України. – 2001. - № 6. –