З усього, що було сказано про поняття і види особистих немайнових прав потрібно підкреслити, що більш повне правове регулювання і охорона цих прав – одна з важливих гарантій соціальної захищеності особи в правовій державі [23; с.16-18] [23] Маміна М.Н. „Защита личних неимущественних прав в гражданском праве” // Москва, 1983, с. 159. .

Дещо інше завдання ставить перед собою друга вчена Красавчикова Л.О. Її перш за все хвилюють проблеми, які пов’язані з цивільно-правовою охороною приватного життя особи.

Вона дає таку характеристику цивільно-правовій охороні приватного життя. Її характеризують ряд специфічних ознак:

цивільно-правова охорона особистого життя – це встановлення державне, оскільки „юридична признака свободи існує в державі у формі закону”, а закон завжди являється мірою політичною і мірою державною,

охорона, яка розглядається, являє собою систему юридичних мір і способів, які функціонують для досягнення передбаченої законом цілі, - в даному випадку для охорони приватного життя осіб. Категорії міри і способи охорони взаємопов’язані між собою, але вони не є тотожними. Якщо перша відповідає на питання: „Чим охороняється приватне життя?”, то друга – „Як ця охорона виконується?”

функціональне призначення цивільно-правової охорони приватного життя полягає в забезпеченні реальності свободи особи визначати свою поведінку в індивідуальній життєдіяльності згідно зі своїми поглядами, виключаючи будь-які втручання в приватне життя з боку інших осіб, крім випадків, передбачених законом.

Підсумовуючи приведені вище ознаки цивільно-правової охорони приватного (особистого) життя, можна наступним чином сформулювати її поняття: цивільно-правова охорона приватного життя представляє собою систему встановлених державою цивільно-правових мір і способів забезпечення свободи особи визначати свою поведінку в індивідуальній життєдіяльності згідно зі своїми поглядами, виключаючи втручання в приватне життя з боку інших осіб, крім випадків, прямо передбачених законом [24; с. 32-33] [24] Красавчикова Л.О. „Личная жизнь граждан под охраной закона” // Москва, 1983, с. 159..

Не можемо погодитися і з думкою вчених, які вважають одним із негативних моментів правової охорони приватності те, що вона може виступати як засіб придушення свободи діяльності засобів масової інформації. Вони вважають, що законодавство на перший план повинно ставити саме пріоритет прав людини, захист її приватності, а вже потім забезпечувати свободу діяльності засобів масової інформації.

Слід звернути увагу і на той факт, що більшість науковців вважають за доцільне визначати межі приватності залежно від статусу особи, який вона займає у суспільстві. В такому випадку чи можемо ми говорити про „рівність всіх”, і в той же час здійснювати поділ осіб залежно від займаного становища в суспільстві на „публічних осіб” та простого пересічного громадянина. Вчені лише констатують той факт, що до приватного життя публічної особи інтерес завжди буде більший, ніж до життя простого пересічного. Проте вони аж ніяк не можуть зауважити межі приватності і розширювати способи захисту лише для публічних осіб.

Досліджуючи питання права на приватність, необхідно ввести поняття „презумпції згоди особи на втручання в її особисте життя” тоді, коли особа вчиняє дії, що свідчать про таку згоду. Наприклад, особа запрошує журналістів для дачі інтерв’ю д себе додому. В такому випадку вона певним чином розкриває деякі аспекти своєї приватності, пов’язані не тільки з бажанням дати інтерв’ю, але в той же час ознайомлює їх із інтер’єром квартири. Саме тому доцільним в такому випадку буде встановлення презумпції того, що особа сама вирішила розкрити таку інформацію.

Отже, виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що в законодавстві ще не чітко врегульоване питання цивільно-правового захисту і охорони приватного життя. Існує ряд недоліків, які потрібно ще добре опрацювати і дослідити.

Висновок.

Конституція України у статті 3 закріпила новий підхід до ієрархії соціальних благ та їх значення і місця у суспільному житті. Сьогодні людина, її життя та здоров’я, честь та гідність, недоторканність та безпека визнаються вищою соціальною цінністю, а це означає, що всі інші блага в системі суспільних пріоритетів є благами нижчого рівня. Такий підхід є абсолютно виправданим і відповідає прагненню України європеїзувати національне законодавство, адже, відповідно до загальносвітових стандартів, саме людина та її внутрішній духовний світ є основною передумовою соціального розвитку [25][25] Р. Стефанчук. „право на життя як особисте немайнове право фізичної особи” // Юридична Україна. – 2004. - № 7. – с. 44-48.

.

Отже, одним із предметів правового регулювання цивільного права, відповідно до статті 1 Цивільного кодексу України, є особисті немайнові відносини, а також інші особисті немайнові відносини у випадках, спеціально передбачених законом. Тобто, дані відносини регулюються нинішнім цивільним правом у винятковому порядку. Проте сьогодні духовні цінності, якості індивідів набувають вирішального значення, підвищується цінність духовної основи, а тому постає питання про усунення обмежень у регулюванні особистих немайнових відносин, не пов’язаних з майновими.

Особисті немайнові права – це права, які утворюються в духовній сфері життя суспільства, не мають особистого характеру і носії цих прав є уповноваженими особами, а всі інші, стосовно нього і з приводу цих прав – зобов’язані особи, тобто мають ще й абсолютний характер.

Ці права людини і їх гарантії складають зміст і спрямованість діяльності держави. Скасування й обмеження цих прав не допускається, за винятком випадків, що можуть тимчасово встановлюватися в умовах військового чи надзвичайного стану.

Життя кожної людини вважається найбільш пріоритетним благом. Відповідно до цього серед природних та невід’ємних прав людини перше місце займає право на життя, з якого логічно виводяться