Об’єкти права інтелектуальної власності мають нематеріальний характер, що зумовлює певні особливості майнових прав на них. Зокрема, не існує обмеження кола осіб, які одночасно можуть їх використовувати. До того ж майнові права на результати творчої діяльності обмежені у часі і просторі. Наявність суттєвих відмінностей між об’єктами інтелектуальної власності та речами обумовила недоречність їх спільного регулювання як стосовно абсолютних, так і відносних правовідносин. Дійсно, недоцільно використовувати до нематеріальних творчих досягнень як інститут права власності, так і договори, які традиційно стосуються майна. Це зумовило необхідність окремого правового регулювання договірних відносин у сфері інтелектуальної власності [35; с. 68].

У новому Цивільному Кодексі норми, що стосуються безпосередньо об’єктів права інтелектуальної власності, викладені в книзі четвертій „Право інтелектуальної власності”, а також у книзі п’ятій „Зобов’язальне право” – глава 75 „Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності” і глава 76 „Комерційна концесія”. В свою чергу в розділі третьому „Майнова основа господарювання” Господарського Кодексу міститься глава 16 „Використання у господарській діяльності права інтелектуальної власності”, у розділі шостому „Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання” – глава 36 „Використання у підприємницькій діяльності прав інших суб’єктів господарювання (комерційна концесія)”. Поряд з наведеними вище нормами будуть продовжувати діяти закони в сфері інтелектуальної власності в зміненому, відповідно до прийнятих кодексів, вигляді. Окремі зміни в них вже внесені Законом від 22 травня 2003 р. „Про внесення змін у деякі законодавчі акти України про правову охорону інтелектуальної власності”.

Наявність в Цивільному та Господарському Кодексах норм про договірні відносини в сфері інтелектуальної власності слід визнати виправданим і доцільним. Якраз закони України про інтелектуальну власність договірним відносинами приділили недостатньо уваги. Між тим право інтелектуальної власності найчастіше реалізується у такій правовій формі, як договір. В зазначених законах ліцензійному договору присвячується всього по одній статті, а про комерційну концесію (франчайзинг) взагалі мова не йде. Таким чином, останній договір інкорпорується в національне цивільне законодавство вперше. Варто також відзначити, що в даний час на розгляді Верховної Ради України знаходиться проект Закону „Про франчайзинг”. Отже, основні цивільно-правові засади договірних відносин у сфері інтелектуальної власності, визначені ЦК та ГК, будуть розгорнуті і розвинені в наступних законодавчих актах, що приймаються в їх розвиток. В літературі висловлюється сподівання на те, що з часом буде прийнято закон чи інший нормативний акт високого рівня про договори, в тому числі й про договори у сфері інтелектуальної власності, які в свою чергу включають договори про передачу результатів інтелектуальної діяльності [36, с. 6]. Також можливим є варіант об’єднання норм ст.ст. 1108-1111 (регулювання ліцензійного договору) та глави 76 (комерційна концесія) ЦК в окрему главу. „Передача результатів інтелектуальної діяльності”

Україна є учасницею найважливіших міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності, міждержавних багатосторонніх та двосторонніх договорів переважно у науково-технічній та торговельно-економічній сферах.

Механізми реалізації положень національного законодавства надані у більш ніж 80 підзаконних нормативно-правових актах.

Чинниками розвитку законодавства в сфері інтелектуальної власності є прагнення до:

гармонізації національного законодавства з нормами і принципами міжнародних договорів, учасницею яких є, або має намір бути Україна;

урахування тенденцій розвитку міжнародного законодавства в цій сфері;

удосконалення чинних нормативно-правових актів, обумовлене набутим досвідом їх практичного застосування [37, с. 99].

Серед усіх договорів у сфері інтелектуальної власності окрему групу становлять договори про передачу результатів інтелектуальної діяльності, до яких належать, насамперед, ліцензійний договір та договір комерційної концесії (франчайзингу). Іноді сюди також відносять договір про передачу науково-технічної продукції та договір на виконання науково-пошукових і дослідно-конструкторських робіт.

Незважаючи на те, що основні аспекти ліцензійного договору та договору комерційної концесії висвітлюються в навчальній і науковій юридичній та економічній літературі, загальна характеристика договорів про передачу результатів інтелектуальної діяльності практично не досліджена. Більше того, дана група договорів як окремий підвид цивільно-правових договорів виділяється тільки В.В. Луцем у навчальному посібнику „Контракти в підприємницькій діяльності” [18, с. 40].

Вказана позиція є повністю виправданою з огляду на те, що дана група договірних відносин характеризується специфічним об’єктом, в якості якого виступають результати інтелектуальної діяльності. Саме цим об’єктом розглядувані договори відрізняються від інших цивільно-правових договорів, в тому числі й договорів у сфері інтелектуальної власності. Предметом даних договорів є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності.

Метою договірних відносин з приводу передачі чи придбання результатів інтелектуальної діяльності є забезпечення можливості практичного використання конкретного технічного рішення широким колом суб’єктів, просування його на ринок товарів, робіт чи послуг та одержання за це винагороди.

За своїми юридичними властивостями договори про передачу результатів інтелектуальної діяльності є консенсуальними, двосторонніми та оплатними.

Дана група договорів є консенсуальними, оскільки вони вступають в силу з моменту досягнення між сторонами згоди по всіх істотних умовах договору, на відміну від реальних договорів, які визнаються укладеними з моменту, коли на підставі угоди здійснена передача стороною контракту певного майна чи майнових прав. Передача правоволодільцям користувачеві результатів інтелектуальної діяльності здійснюється задля виконання вже укладеного договору. Так, сторони можуть домовитись про те, що передача може збігатися з моментом укладення договору, проте це не робить його реальним.

Договори про передачу результатів інтелектуальної діяльності є двосторонніми (взаємними), оскільки як одна,