При виробничому франчайзингу випуск неякісної продукції може бути результатом як недосконалості технології, переданої франчайзером за договором (про що франчайзі на етапі укладання договору міг і не знати через неповну чи неправильну інформацію, надану під час переддоговірних переговорів), так і некваліфікованої чи недобросовісної роботи працівників франчайзі.

Невід’ємною складовою предмета договору комерційної концесії є угода про співпрацю, якою передбачене надання сприяння франчайзі з боку франчайзера в організації та веденні визначеної договором підприємницької діяльності, а також контроль за дотриманням франчайзі стандартів системи і суворим виконанням переданої технології виробництва при виробничому франчайзингу і при наданні послуг. Саме з цих міркувань незрозуміло, чому обидві сторони повинні нести солідарну відповідальність перед споживачем при виробничому франчайзингу, як це передбачено у ст. 1123 ЦК України. На нашу думку, субсидіарна відповідальність сторін договору франчайзингу перед споживачем при виробничому франчайзингу більш відповідає балансу інтересів всіх учасників франчайзингової систему.

3.3. Зміна і припинення договору комерційної концесії

Дія глави 53 ЦК України, яка містить загальні норми про зміну і розірвання всіх цивільно-правових договорів, в однаковій мірі поширюється на відносини, пов’язані зі змінами договору комерційної концесії – це його зміна за згодою сторін (ч. 1 ст. 651 ЦК). Однак договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 651 ЦК). Крім того, договір може бути змінений шляхом односторонньої відмови у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 651 ЦК). Оскільки договір комерційної концесії вимагає державної реєстрації, то відповідно внесені зміни також підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Лише з моменту такої реєстрації відповідні зміни набувають силу для третіх осіб, у тому числі для споживачів користувача, якщо зазначені особи раніше не знали і не могли знати про такі зміни.

Концесійний договір, укладений без вказівки терміну його дії, припиняється за заявою однієї зі сторін за умови повідомлення про це контрагента не менше як за шість місяців, якщо більш тривалий строк не встановлено договором. Договір, укладений на певний термін, припиняється на загальних підставах припинення договірних зобов’язань. При цьому дострокове припинення договору, як і його розірвання, укладеного без вказівки терміну, підлягає обов’язковій державній реєстрації.

У ст. 1126 ЦК України визначено умови, за наявності яких договір комерційної концесії припиняється. Такими умовами є:

1) припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене у договорі, без заміни їх новими аналогічними правами;

2) оголошення одного з учасників договору неплатоспроможним (банкрутом) [4].

Користувач, який належним чином виконував свої обов’язки, має право на укладення договору комерційної концесії на новий термін на тих самих умовах. Це правило захищає інтереси користувача як більш слабкої сторони договору. Після припинення договору комерційної концесії користувач залишається у невигідному становищі, йому треба продовжувати підприємницьку діяльність без можливості користування фірмою і комерційним досвідом правоволодільця. Водночас місце користувача у комерційній системі правоволодільця може зайняти новий підприємець, отримавши переваги від створеного колишнім користувачем положення, не кажучи вже про те, що за його рахунок і сам правоволоділець розширив сферу своєї діяльності.

З іншого боку, таке право користувача не може бути безумовним – це зашкодило б законним інтересам правоволодільця, який, наприклад, може втратити інтерес до ринку, де працював користувач. Тому законом можуть бути встановлені умови, за яких правоволоділець може відмовити у продовженні договору і без пояснення причин, якщо протягом трьох років він не буде укладати аналогічні договори з іншими користувачами на території, де діяв колишній договір. В іншому разі правоволоділець зобов’язаний або укласти такий договір з колишнім користувачем на не менш сприятливих для користувача умовах, ніж договір, що припинився, або відшкодувати йому всі збитки, включаючи упущену вигоду [25, с. 289].

Слід зазначити, що за законодавством деяких країн на договір комерційної концесії поширюється визначений ліміт часу або такий ліміт часу, який повинен відповідати визначеним критеріям. Деякі закони можуть також забороняти автоматичну пролонгацію договорів [19, с. 289].

Перехід виключного права на будь-який об’єкт, що входить в предмет договору до іншого правоволодільця (як у порядку сингулярного, так і універсального правонаступництва), не є підставою для зміни або розірвання договору комерційної концесії. Однак при цьому слід дотримуватися норм переходу виключних прав, встановлених законодавством про інтелектуальну власність. Новий правоволоділець стає стороною договору, приймаючи на себе пов’язані з цим права й обов’язки.

У разі смерті правоволодільця його права та обов’язки за договором комерційної концесії переходять до спадкоємця за умови, що він зареєстрований або протягом шести місяців від дня відкриття спадщини зареєструється як суб’єкт підприємницької діяльності або передасть свої права і обов’язки особі, яка має право займатися підприємницькою діяльністю. Здійснення прав і виконання обов’язків особи, яка померла, до переходу їх до спадкоємця чи іншої особи здійснюється особою, яка управляє