А.Зелінський пропонує таке визначення латентної злочинності: це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були враховані органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки, судом.

Латентну злочинність розраховують за формулою:

Зл = Зф – Зз,

де Зф – фактична злочинність;

Зз – зареєстрована злочинність.

Рівень латентної злочинності визначають так:

Рл=

В юридичній літературі розрізняють три види латентності:

природна латентність – це сукупність випадків, коли правоохоронним органам не були відомі факти вчинення злочинів (неповідомлення потерпілих, свідків...);

штучна латентність – це сукупність випадків, коли правоохоронні органи, маючи інформацію про вчинений злочин, не реєструють його і не ставлять на облік з будь-яких причин.

гранична латентність – це сукупність випадків, коли факт злочину виявляється певною особою, але з різних причин не сприймається нею як злочин (пожежі, кишенькові крадіжки). Ю.В. Бышевский, А.А.Конев. Латентная преступность и правосознание. М. – 1986. – 74с. – с.14

Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівні латентності:

а) низький – очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, пограбування);

б) середній – злочини, вчинення яких не є таким очевидним як при низькому рівні латентності. Потерпілі з різних причин не звертаються за захистом до правоохоронних органів, хоча й не приховують факт вчиненого злочину (незначна шкода, завдана злочинцем; відсутність віри у розкритті злочину; злочин проти особи);

в) високий – злочини, про вчинення яких в більшості випадків відомо тільки злочинцю і потерпілому, причому останній зацікавлений у факті приховування злочину з різних мотивів (сором’язливість, наявність хвороби, корисливі мотиви – шахрайство, хабарництво, статеві злочини). Ця категорія злочинів має найвищу латентність. Ю.В.Александров, А.П.Гель, Г.С.Семаков. Кримінологія. Курс лекцій. – К.: МАУП. – 2002. – 296с. – Бібліогр.: с.288-289, с.57-58

Під причинами латентності злочинів необхідно розуміти сукупність обставин соціального, правового, особистого та іншого характеру, що перешкоджають виявленню, реєстрації й обліку злочинів, а також їх розкриттю, у тому числі й забезпеченню повноти та всебічності їх розкриття. Під обставинами соціального характеру необхідно також розуміти недоліки у діяльності правоохоронних і судових органів, в обов’язки яких входить виявлення, реєстрація злочинів і осіб, які їх вчинили, а також здійснення правосуддя.

Фактори, які впливають на латентність злочинів, можна в певний спосіб класифікувати, якщо взяти за основу вивчення поведінки суб’єктів кримінально-правових відносин. Головними їх учасниками є суб’єкт злочину, потерпілий, особи, що причетні до злочину, і державні органи кримінального переслідування і правосуддя. Саме від цих учасників залежить чи буде виявлено злочин і покарано злочинця.

Фактори природної латентності злочинів, що пов’язані з поведінкою злочинця мають різноманітний і різноплановий характер. Необхідно врахувати, що ретельне маскування, винахідливість і конспірація злочинів, що вчиняють, є можливими факторами латентності, що набагато ускладнює розкриття і розслідування злочинів, особливо тих, що вчиняються у кредитно-фінансовій та банківській сферах.

Важливою складовою латентності злочинів, що безпосередньо пов’язана з якостями особи злочинця, є вмілий вибір злочинцем жертви.

На латентності окремих злочинів істотно позначається психологічний тиск на потерпілих з боку злочинця: умовляння, підкуп, шантаж, погрози, залякування. При вчиненні тяжких злочинів або настанні тяжких наслідків можуть застосовуватись матеріальні стимули. Факт неповідомлення жертвою злочину у правоохоронні органи про злочинне посягання на її права і інтереси, а також про заподіяння їй матеріальної чи іншої шкоди у кримінологічній літературі дістав назву латентної віктимності. Ю.В. Бышевский, А.А.Конев. Латентная преступность и правосознание. М. – 1986. – 74с. – с.17

Мотивами, що утримують потерпілих від заяв про вчинений злочин, можуть бути небажання оприлюднення інтимного боку життя, страх, відсутність віри у професіоналізмі правоохоронних органів і їх здатність розкрити злочин, бажання уникнути зайвих проблем.

Одним із важливих факторів латентності злочинів, який безпосередньо стосується поведінки свідків, осіб, причетних до злочину, а також потерпілих є відсутність дієвого механізму забезпечення безпеки осіб, які сприяють розкриттю злочинів і здійсненню правосуддя. Незахищеність цих осіб від протиправного впливу, який може здійснюватись у випадках підкупу, умовляння, погроз, шантажу, тимчасової ізоляції і навіть фізичного усунення, спонукає їх ухилятися від виконання громадського обов’язку.

До факторів об’єктивного характеру, що сприяють латентності, належать також незадовільна матеріально-технічна забезпеченість, як оперативно-розшукових підрозділів, так і правоохоронних органів взагалі. На ефективність їх діяльності істотно впливає недостатність спеціальних технічних засобів, автотранспорту, сучасних засобів інформаційного забезпечення, криміналістичної техніки.

На особливу увагу заслуговує штучна латентність, що зумовлюється як недоліками у реєстрації, обліку і статистичній звітності, так і суттєвими прорахунками і недоліками в діяльності правоохоронних органів, на яких покладено функцію розкриття і розслідування злочинів. Особливу небезпеку становлять дії посадових осіб, які навмисно приховують інформацію про аналогічну діяльність підлеглих, а також умисна не реєстрація заяв і повідомлень про злочини, що надійшли до правоохоронних органів, під різними приводами, що здійснюються з метою створення уявної ефективності діяльності правоохоронних органів, пов’язаної із розкриттям і розслідуванням злочинів. На латентність злочинів впливають також однобічність і неповнота у розкритті і розслідуванні злочинів правоохоронними та судовими органами. Одним із факторів, що впливають на латентність злочинів є неправильна юридична класифікація злочинів відповідними органами розслідування або судом. Так, пограбування класифікується як крадіжка, злісне хуліганство – як звичайне хуліганство. Ю.В.Александров, А.П.Гель, Г.С.Семаков. Кримінологія. Курс лекцій. – К.: МАУП. – 2002. – 296с. – Бібліогр.: с.288-289, с.60

Стан латентної злочинності в Україні у даний час можна визначити неблагополучним.

Латентну злочинність необхідно виявляти, щоб:

володіти інформацією про реальний стан злочинності на певній території;

визначити дійсну структуру злочинності;

мати чітке уявлення про тенденції розвитку злочинності;

визначити розмір збитків заподіяних державі і громадянам;

визначити чинники, що