Згідно конституції Австрії 1867 р., а також конституцій відродженої Польщі 1921 та 1935 р., підозрюваним та підсудним було гарантовано право на захист. Закріплення у Конституціях права на захист мало слугувати гарантією від зловживань посадовців правозастосовчих органів, із тим, щоб жодна невинна особа не була притягнута до кримінальної відповідальності. Завдання адвоката у кримінальному процесі не полягало в пошуку матеріальної істини. Адвокат не зобов’язаний бути в процесі об’єктивним, йому заборонено подавати докази, що обтяжують становище клієнта. Завдання адвоката – це пошук правди особливим методом „виправдання перешкоджання в обстежуванні” ситуації клієнта. Участь адвоката у кримінальному процесі поділялося на обов’язкову й необов’язкову.

Підготовкою для участі захисника у праві були угода клієнта із захисником або постанова слідчого, судді, прокурора чи суду до справи за призначенням.

Кінець ХІХ ст. до початку Першої світової війни вважається золотим періодом у розвитку української адвокатури під владою Австро-Угорщини. Українські адвокати виконували не лише професійні обов’язки, але і виступали політичними борцями за національні і політичні права українського народу. Українські адвокати тривалий час виконували ідею створення своєї національно-професійної організації.

У відродженій в 1918 р. Польщі діяльність адвокатури, зокрема на землях Східної Галичини, продовжувалася на підставі попереднього австрійського законодавства. Було прийнято Закон про устрій адвокатури для всієї держави. Цим законом адвокати визначались як „захисники закону і справедливості, що мають право захищати сторони перед судами і іншими органами влади”

Після встановлення радянської влади в Галичині адвокатура організовувалася за допомогою так званих організаційних бюро в складі п’яти осіб, яке проводило прийом адвокатів та організацію юридичних консультацій. Народним комісаріатом було направлено в Галичину й Буковину 86 адвокатів із східних областей України.

Розділ ІІ.

Роль і повноваження адвоката яка захисника в кримінальному процесі та стадії досудового слідства.

Конституція України гарантує кожному право захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань шляхом оскарження у суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини і громадянина. Конституція встановлює відповідні правові гарантії. Для забезпечення права на захист від обвинувачення, та надання правової допомоги діє інститут адвокатури.

Ст.1 Закону України «Про адвокатуру» говорить: «Адвокатура України є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним згідно з конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства. Юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

У конституції України закріплено принцип презумпції невинуватості. Згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддано кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку, і встановлено обвинувальним вироком суду. Порушення презумпції невинуватості «неминуче пов’язано із запереченням самого права на захист». Міжнародно-правові норми, зокрема Декларація прав людини, проголосила: «Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинуватою до тих пір, поки її винність не буде встановлено законним порядком шляхом гласного судового розгляду» (ст..11). Принцип презумпції невинуватості діє не лише у кримінальному судочинстві, він поширюється на всі види відповідальності, перебуває у тісному зв’язку з принципом соціальної цінності людини, що передбачає піклування про права людини, охорону її честі й гідності. Конституційний принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист і презумпції невинуватості є слідування і судового розгляду справи.

Підозрюваний – це особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину або до якої застосовано запобіжний захід, до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.

Обвинувачений – це особа щодо якої є досить доказів, які вказують на вчинення нею злочину, і на цій підставі слідчим винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого.

Право вказаних осіб на захист включає як право захищатися від підозри чи обвинувачення. Так і право на захист своїх особистих і майнових інтересів. Функція захисту виникає одночасно з функцією обвинувачення і здійснюється паралельно з нею на всіх етапах кримінальної справи, поки існує обвинувачення.

Найбільш ефективним способом забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є участь захисника в кримінальному процесі.

Зокрема, в частині першій конституції України закріплено право кожного на правову допомогу – це гарантована конституцією можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги. У будь-якому правовому суспільстві адвокатурі належить особлива роль. Адвокат має діяти не тільки в інтересах клієнта, а й в інтересах права в цілому.

Держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб’єктів надання правової допомоги та їх повноваження.

Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема такі види суб’єктів надання правової допомоги:

державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (міністерство юстиції України, міністерство праці та соціальної політики, нотаріат тощо);

адвокатура України як спеціально уповноважений професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах;

суб’єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;

об’єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод.

Положення частини