Але, незважаючи на обґрунтування вказаними та іншими авторами необхідність спрощеної форми провадження по деяких справах, з цього приводу є пропозиції М.С. Строговича, який категорично виступав проти спрощення кримінально-процесуальної форми цілком однозначно висловивши свою думку: «Пропозиції про диференціацію форми кримінального процесу, що стали приводом до дискусії, мають повністю визначений характер і йдуть у певному напрямку: спрощення різних процесуальних форм та інститутів, ліквідації тих чи інших передбачених чинним законодавством процесуальних дій, скорочення тих чи інших процесуальних гарантій». Автор зазначав, що «диференціація процесуальної форми можлива і в іншому напрямку: для більшої повноти та об’єктивності дослідження обставин по складним справам посилити процесуальні гарантії, встановити для них більш складні форми». Поваленко Є.Г. «Кримінальний процес України». Навч.посібн. – К.2003р. ст.537

Провадження справи про злочин, скоєний в умовах очевидності, як відомо, потребує для його розкриття значно менше затрат людських і матеріальних ресурсів. Тому доцільно погодитись з позицією прибічників протокольної форми досудової підготовки матеріалів, яка свого асу була висловлена такою формулою: «Для чого ускладнювати це провадження, якщо однієї й тієї самої мети – встановлення істини – можна досягти простішими засобами?» доцільно згадати тут і аргументацію Шашкевича П.Ф., що прозвучала під час згаданої дискусії, актуальну, як показав час, і на сьогодні: «Зараз, коли необхідне всебічне посилення поступальності, оперативності та ефективності в боротьбі зі злочинністю, надзвичайно важливо вилучити з процесуальної форми усе зайве, усе, що без потреби ускладнює процес і може бути заміненим іншими, економічними процесуальними засобами, що достатнього гарантують відповідне здійснення правосуддя». О.І. Поповченко, Д.О. Савицький «Протокольна форма досудової підготовки матеріалів». К. 1997р. ст..10

Однак, незважаючи на те, що протокольна форма досудової підготовки матеріалів без порушення кримінальної справи і провадження дізнання вказаним законом поширювалась лише на два склади злочину – дрібна крадіжка державного або громадського майна і хуліганство без обтяжуючих обставин, - вже тоді розпочалась теоретична дискусії щодо процесуальної природи протокольної форми та доцільності її введення до судочинства. В 1974р. в Інституті держави і права Академії наук СРСР відбулася конференція, присвячена цій проблемі, що не розставили всі крапки на «і», а лише продовжила дискусію щодо впровадження протокольної форми. Заперечуючи доцільність введення протокольної форми, деякі науковці наголошували, що «диференціація судочинства допустима, якщо вона спрямована на встановлення додаткових гарантій, більшу деталізацію процесуальних форм». Поваленко Є.Г. «Кримінальний процес України» Навч.посібник.-К.2005.ст.537

Проте, ряд інших учасників конференції, як вчених, так і практичних працівників правоохоронних органів доводили, що характер скоєння злочинів, очевидність їх юридичної оцінки ні в кому разі не призведуть до «руйнування» кримінально-процесуального законодавства. Якщо очевидною є винність, особа, яка скоїла злочин, якщо правопорушника затримано на місці злочину або немає потреби проводити дізнання чи попереднє слідство, то не повинно бути ніяких перешкод до протокольної форми підготовки матеріалів, втіленні її у кримінальний процес. О.І. Поповченко, Д.О. Савицький «Протокольна форма досудової підготовки матеріалів»К.1997р. ст.10

Диференціацію кримінального судочинства виправдана лише тоді, коли вона встановлює такий процесуальний порядок провадження по матеріалах, що повністю забезпечує реалізацію прав і обов’язків особам, які беруть у ньому участь. Введення спрощеного порядку провадження у кримінальних справах буде доцільним у практичному плані тоді, коли воно сприятиме зміцненню законності в державі, скорочуватиме час з моменту вчинення злочину до застосування покарання до винного, чим буде виконане основне завдання кримінального судочинства зі швидкого й повного розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності та жоден невинний не був покараний (ст.2 КРК).

Як правильно зазначив С,М, Страхівський, відступи від загальної процедури при протокольній формі не порушують єдності порядку кримінального судочинства, оскільки не заперечують процесуальних принципів і спрямовані на здійснення завдань. Що є єдиними для всіх органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю. Це досягається завдяки тому, що визначення, за допомогою яких утворюються спрощення досудової формі, не поширюються судові стадії, де всі принципи кримінального процесу повністю реалізуються.

Практика підтвердила життєздатність такого підходу до протокольної форми, і це призвело до того, що законодавець в 1985р. ввів протокольну форму до КПК УРСР. У подальшому перелік складів злочину, на які поширювалась протокольна форма, було розширено, і здійснювалось таке провадження щодо більш тридцяти складів злочинів. Однак на сьогоднішній день їх число зменшилось до двадцяти двох.

Отже, введення спрощеного і прискореного порядку кримінального судочинства з урахуванням тенденційності злочину і складності з’ясування його обставин поряд з існування більш складніших форм, якими є дізнання і досудове слідство, є значним кроком уперед у напрямі раціоналізації кримінального процесу. Адже це дозволило значно підвищити ефективність судового правозастосування, завдяки наближенню покарання до моменту вчинення злочину, розвантажити слідчий апарат і зосередити зусилля слідчих на розкритті та розслідуванні більш складних і суспільно небезпечних діянь. Крім того,