Вирішення певною мірою цього питання знаходимо у ст. 20 проекту з назвою "Сторони колективного договору". Однак у цій статті немає чіткості щодо визначення сторін колективного договору, оскільки положення, що "колективний договір укладається між роботодавцем і одним або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами", нечітко вказує, хто ж виступає його другою стороною — профспілковий комітет чи трудовий колектив?

Доречніше, на нашу думку, об'єднати ч. 1 ст. 19 і ст. 20 проекту Кодексу України про працю і сформулювати ч. 1 ст. 19 так : колективний договір це обопільна домовленість між роботодавцем і трудовим колективом, від імені якого виступає профспілковий або інший уповноважений ним орган, якою на основі чинного законодавства визначаються виробничі, трудові та соціально-економічні відносини, з метою узгодження їх взаємних інтересів".

У п. 2 ст. 25 слово "роботодавця" треба вилучити, оскільки підприємство і є
роботодавцем. Крім того, у зазначеному пункті не можна вказати тільки "підприємства" і не вказати установи, організації, бо інакше він розповсюджуватиметься тільки на підприємства, оскільки у проекті немає посилання, як в інших законодавчих актах, що під підприємствами
слід розуміти "підприємства, установи, організації та інші господарюючі суб'єкти". У зв'язку з цим пропонуємо викласти цей пункт у наступній редакції: "Колективний договір зберігає чинність у разі зміни структури, складу, найменування підприємства, установи, організації”

Те ж саме зауваження стосується і п. 2 ч. З ст. 9 проекту, яку після слів "чинними на підприємстві” слід доповнити словами “ в установі, організації” далі за текстом.

Потребує уточнення і ст. 28 проекту Кодексу України про працю, в якій визначена звітність про виконання колективного договору, але не вказується перед ким же сторони звітують. Тому доцільно було б внести доповнення такого змісту: "сторони (представники сторін) звітують перед трудовим колективом на його загальних зборах (конференції).

Отож, зрозуміло, що розглянуті зміни і доповнення до проекту Кодексу України про працю сприятимуть його удосконаленню. Тому новий Трудовий Кодекс повинен бути кодифікованим актом, який регулюватиме трудові відносини і при цьому забезпечуватиме єдність і диференціацію у підходах до захисту і працівників, і роботодавців не лише на етапі перехідного періоду - а й у майбутньому.

Кодифікація законодавства, як одна з форм його систематизація буквально означає – роблю зібрання законів. Тобто кодифікація - є зібрання воєдино в різний час видання нормативних актів і створення на цій основі єдиного органічного нового закону [ 6, 45-47 ].

Розділ № 2. Види проектів Трудового кодексу України

2.1. Урядовий проект Трудового кодексу України

На розгляд Верховної Ради було винесено три проекти Трудового кодексу, внесені КМУ та представниками парламентської більшості, яка сформувала цей уряд. Для цих законопроектів були характерні стратегічні концептуальні розбіжності, особливо проекту внесеного КМУ, та проекту, внесеного 14.05.2003р. В.І. Коновалюком. Якщо проект В. Коновалюка спрямовується на осучаснення "радянського" трудового права, то урядовий проект запропонував оригінальну національну концепцію та структуру кодифікації трудового права з урахуванням міжнародних зобов'язань України. З політичної точки зору надання значною більшістю депутатів переваги урядовому проекту не досить зрозуміле, оскільки приховує значну неузгодженість цього документа із Конституцією України та очевидне погіршення прав профспілок. Тим не менше, такі фактори, як представлення законопроекту від соціальних партнерів, допомога у його розробці з боку Міжнародної організації праці, позитивні висновки цієї поважної організації, а також урядові гарантії щодо врахування пропозицій профспілок до законопроекту і стали вирішальними у наданні переваги цьому проекту[8, 7-9]

Урядовий проект було розглянуто Верховною Радою України разом з двома альтернативними проектами і ухвалено в першому читанні ще 11 грудня 2003 року. До другого читання Трудовий кодекс України підготовлено двома профільними комітетами ВРУ 5 липня 2004 р. із пропозиціями ухвалити його в другому читанні з віднесенням його на третє читання глава 1 ( Робочи час), 4 (Нормування праці), 5 ( Заробітна плата) 6 ( Гарантійні та компенсаційні виплати), 7 ( Забезпечення інтересів працівників при здійсненні роботодавцем витплат) книга третьої ( Умови праці), глава 3 ( Особливості регуювання трудових відносин за участю юридичної особи – підприємця) книги четвертої ( Особливості регулювання трудових відносин за участю окремих категорі працівників і роботодавців) та книги шостої ( Колективні трудові відносини). Тобто вже навіть з огляду на таку пропозицію народних обранців цих комітетів можна здогадуватися, які гострі дискусії точатся навколо цього дркумента. Була б лише від цього користь усім найманим працівникам.

Спинимося на основних, найбільш істотних перевагах цього важливого документа. Це, зокрема:

Відмова від обов’язкового введення трудових книжок і перехід до системи рекомендації з одночасним підвищенням відповідальності сторін щодо надання та збирання інформації про особу;

Зміна