Обвинувальний процес

Обвинувальний процес виникає у Греції у V столітті до н.е. В зв’язку з розвитком продуктивних сил, формуванням у греків держави. У цей період в Афінах формуються основні інститути демократії, приймається велика кількість законів, які регулюють поведінку громадян. У цей період приймаються закони Драконта, в яких викладаються основні засади кримінального процесу.

Слід зауважити, що закони Драконта були певних законодавчим виразом, узагальненням звичаїв, норм, прийнятих новоствореними державними органами, діяльністю судових органів.

У подальшому відбувається розвиток засад кримінального права і процесу.

З розвитком Римської держави відбувається рецепція права Греків.

На основі цього в Римі видаються Закони ХІІ, таблиці в які в т тому числі регламентують кримінальне право і судочинність. Доповнена римськими юристами, законодавчою діяльністю державних органів виникає в Римі дещо видозмінений вид процесу. Хоча він має певні відмінності, але збігається з основними ознаками Грецького. Тільки у період імперії процес набуває інших форм і трансформується в форму інквізиційного.

Отже, зазначимо, що характерними ознаками кримінального процесу в Греції і Римі було те, що:

справи поділялись на два види: а) справи громадського обвинувачення; б) справи приватного обвинувачення.

порядок порушення справ також встановлювався в залежності від виду справи громадського обвинувачення порушувались державними органами або громадянами ???; справи приватного обвинувачення ініціювались виключно громадянами.

досудове слідство, як правило проводилось потерпілою стороною, лиш в справах громадського обвинувачення докази може збирати державні органи.

судовий розгляд являє собою дебати, в яких сторони не були рівними у суді. Суд виступав в якості арбітра.

обвинувачений доводив під час судового розгляду свою невинність, обвинувач – винність обвинуваченого.

суд як у Римі так і в Греції був органом каральним. При вирішенні питання про вирок проводилось голосування щодо винної особи.

проводилось голосування щодо міри і розміру покарання, при чому надавати свої пропозиції могли і обвинувачений і обвинувач.

Також для обвинувального процесу було характерним широке застосування ув’язнення, арешту підозрюваного.

Кримінальне право і кримінальний процес в Афінах

Кримінальне право і кримінальний процес в Афінській державі можна поділити на 2-ві частина:

період до 621 р. до н.е.

період після 621 р. до н.е.

це пов’язано з прийняттям у 621 р. до н.е. законів Драконта, які визначили основні склади злочинів, класифікували всі злочини залежно від об’єкта, почали розрізняти навмисні і ненавмисні злочини.

Злочином до прийняття Законів Драконта визначалося дія, яка призводить до негативних наслідків. При цьому не мала значення форма вини. Злочин вчинений з необачності і злочин вчинений умисно карались однаково. Також в цей період не розрізнялись стадії вчинення злочину. У цей період в кримінальному праві зберігалось чимало пережитків первіснообщинного ладу.

Кримінальна справа порушувалась за ініціативи родичів потерпілого, самого потерпілого, членів ???, до якої належав потерпілий. Органи держави не могли порушувати справу, окрім випадків вчинення злочинів проти держави.

Допускався самосуд: чоловік міг вбити коханця на місці вчинення зради; господар міг вбити нічного злодія в своєму будинку.

З прийняттям Законів Драконта було проведено класифікація злочину в залежності від об’єкта посягання, було виділено навмисне і ненавмисне вбивство, і визначене різне покарання за цей злочин.

Розрізняли наступні злочини:

Антидержавні:

а) зрада (перехід на бік ворога; видавання державної та військової таємниці; здача ворогові міста; здача в полон; поїздка у ворожий край без дозволу влади; поселення в ворожому краї).

б) спроби повалити існуючий лад, школа демократії, відновлення тиранії.

в) обдурювання народу (неправдива інформація, фальшиві обіцянки).

г) підробка грошей.

За зраду афінські закони передбачали смертну кару з конфіскацією майна і вивезення тіла злочинця за межі країни.

За спроби повалення існуючий лад - позбавлення громадянських прав злочинця і всієї його родини. Тищик ІДПСС.

У постанові Афінських народних зборів про охорону демократичного ладу і переслідування ворогів демократії (кінець V ст. до н.е.) зазначалось, що: “той. Хто стане валити демократію в Афінах або займе яку-небудь посаду після повалення демократії, то нехай він вважається ворогом афінян і нехай він буде вбитий безкарно, майно його нехай буде конфісковане і десята частина нехай буде віддана богині. Той, хто вб’є такого злочинця, і той, хто порадить (це зробити), нехай залишається незаплямованим і чистим. Усім афінянам поклястись на вчинених жертвах по ??? і то ??? у тому, що вони уб’ють того злочинця” Критопівський О.П. та ін. Хрестоматія з історії стародавнього світу.-К., 1974.-С.82

Афінський закон проти тиранії (336 р. до н.е.) зазначає, що: “якщо, хто небудь повстане проти народу заради встановлення тиранії, або встановить тиранію, або знищить право народу афінського або демократію афінян”, Там????? – С.83 він може бути безкарно вбитий громадянином полісу.

Цей же закон позбавляє членів ради ???, які “знищити права народу або демократію Афінян” Там???? – С.83, всіх прав, забороняв входити в ??? чи засідати в раді ??? чи синедріоні. Такий член ради ???? а а також його родина позбавлялися громадських прав, його майно підлягало конфіскації на користь народу.

Проти порядку управління:

а) розтрата державних коштів;

б) зловживання владою;

в) несумлінне виконання дипломатичної місії.

Троти релігії:

а) блюзнірство (богохульство);

б) зневіра в існуванні богів;

в) невиконання обрядів.

За ці злочини передбачалась смертна кара або вигнання з конфіскацією майна.

Проти особи:

Злочини проти життя і здоров’я людини (вбивство, каліцтво, підпал).

Злочини проти честі:

а) образа (словесна і дійова);

Злочини проти моралі:

а) подружня зрада;

б) ???? малолітніх;

Злочини проти майна:

а) крадіжка (явна і прихована);

б) пошкодження чужого майна;

в) вчинення комусь збитків.

Кримінальний процес

Розрізняють два види процесу:

graphe – публічний процес. Порушувався державою або громадянином (навіть якщо той не постраждав від злочинних дій) за такі злочини: 1) зрада;