Скарга потерпілого попередньо подавалась до суду і вивчалась судом або спеціальною службовою особою.

Потерпілий і обвинувачений самостійно збирали і подавали до суду докази.

Доказами вважали: 1) визнання вини; 2) документи; 3) показання свідків (жінки, дітей, раби свідками не мали права, але в виняткових випадках допускався допит раба, як правило, під тортурами); 4) присяга сторін.

Після вивчення і опечатування доказів починався судовий розгляд.

Подальше подання доказів не допускалось.

Судовий розгляд

Судовий розгляд справи проводився як у присутності обох сторін, у так і у разі нез’явлення обвинуваченого, допускався розгляд і без нього. Проводились судові дебати, в яких сторони мали однаковий час. Сторони зачитували закони, документи, вислуховували показання свідків.

Існували певні особливості судового розгляду.

Під час розгляду справ в суді ???? щодо справ громадян, які були засуджені до вигнання за ненавмисне вбивство, але знову вчинили вбивство, оскільки ці особи не мали права вступати на територію Афін, їх саджали на човен біля берега моря, а судді знаходились на березі.

При розгляді справи про вбивство афінського громадянина в ???, розгляд проводився під відкритим небом, оскільки вбивство громадянина було ще й антирелігійним злочином, щоб присутніх не оскверняло перебування під спільним дахом зі злочинцем. Обвинувачений стояв на двох каменях, один з яких називався каменем образи, другий – каменем прощення.

Якщо потерпілий пред’явив звинувачення, перед винесенням вироку звинувачений міг оголосити, що іде у вигнання. Вирок не виносили, але злочинець не міг більш ніколи з’явитись у країні.

Судове засідання закінчувалось таємним голосуванням шляхом вкидання камінців.

Також нерідко проводилось голосування щодо розміру і виду покарання.

Оскарження вироку здійснювалось до ????, рішення якої було остаточним.

Щодо вироку, вважалось нормальним домовленість родичів убитого з убивцем про матеріальну компенсацію за злочин. Якщо близьких родичів не було, то винагороду отримували 10 членів ????, до якої належав убитий.

Виконання вироків (смертельна кара, тілесні покарання) виконувались колегією одинадцяти.

Майно засудженого до матеріальної компенсації, і які не могли сплатити борг могло бути захоплено.

Кримінальне право і процес в Стародавньому Римі.

Кримінальне право в Римській державі

Кримінальне право і кримінальний процес можна поділити на право і процес періодів республіки і право і процес періоду імперії.

Найпершим джерелом права в Римі був звичай, що регулював відносини між членами общини. Об’єднуючись з законотворчою практикою державних органів формується звичаєве право.

На той період кримінального права. Як окремої галузі не існувало, оскільки основна частина правопорушень розглядалось у порядку приватного обвинувачення і мало характер позову до порушника.

У 451-450 рр. до н.е. у Римі прийнято Закони ХІІ таблиць, якими регулювалось в тому числі норми кримінального права і кримінального процесу. Цим нормам були присвячені таблиці І, таблиця ІІ, таблиця ІІІ, таблиця VIII, таблиця ІХ, таблиця ХІІ.

В таблиця І, ІІ встановлювались правила і строки проведення судового розгляду кримінальних справ.

В таблиця ІІІ вміщено правила утримування боржника в в’язниці.

Таблиця VIII вміщували норми, якими регулювалися справи про образу, тілесне пошкодження, крадіжку врожую, підвал, отруєння таблиця ІХ, містила норми про хабарництво, зносини з ворогом.

Таблиця ХІІ злочини, вчинені рабами і іншими підвладними особами.

В таблицях були зафіксовані тільки приватні правопорушення. Публічні правопорушення, які зачіпали інтереси держави, не були передбачені в законі. Визначення публічних правопорушень і покарання було компетенцією магістрату. Згодом вони були визначені в законі.

Можна зробити наступну класифікацію злочинів:

Публічні злочини:

а) злочини проти держави (зрада або зносини з ворогом, опір владі);

б) вбивство;

в) Зґвалтування;

г) підпал;

д) неправдиві свідчення;

е) знищення чи крадіжка врожаю;

є) порушення межевих знаків;

ж) складання і поширення ????

Приватні злочини:

а) крадіжка;

б) посягання на особу (образа честі, тілесні ушкодження);

в) знищення чи пошкодження чужих речей.

У другий період існування Республіки значно розвинулось кримінальне право (загальна частина).

Змінюється класифікація злочинів:

Злочини проти держави:

а) зрада;

б) збройний опір владі;

в) образа величі римського народу;

г) заподіяння шкоди державі;

д) опір виконанню своїх функцій магістрату;

е) використання недозволений засобів під час виборчих компаній;

є) казнокрадство;

ж) підробка монет.

Злочини проти релігії:

а) образа богів;

б) недотримання релігійних обрядів;

в) святотатство;

Злочини проти моралі:

а) подружня зрада;

б) статеві стосунки з незаміжньою жінкою;

в) звідництво;

г) кровозмішення;

д) багатомужжя;

е) гомосексуалізм.

Злочини проти приватних осіб:

а) вбивство;

б) підпал;

в) примусове перетворення в рабів вільних людей;

г) неправдиві свідчення;

д) захоплення чужих рабів;

е) крадіжка зі зломом уночі.

Приватні злочини:

а) крадіжка звичайна;

б) тілесні ушкодження;

в) грабунки;

г) образи;

д) пошкодження та знищення чужого майна.

Кримінальне право періоду імперії

У це й період зберігалося республіканське право, доповненне конституціями імператорів і практикою юристів.

З’являється поняття злочину з необережності, осудності.

Виділяються наступні види злочинів:

Злочини проти держави:

а) державна зрада;

б) збройний опір властям;

в) самовільне ведення війни;

г) підбурювання війська до бунту;

д) підробка державного документа;

е) убивство державного службовця;

Злочини проти релігії:

а) образа релігії церкви, святенників;

б) богохульство;

Злочини проти порядку управління:

а) публічне насильство;

б) здобуття виборних посад недозволеним способом;

в) змова обвинуваченого з обвинувачем (державним)

г) підробка або підлог;

д) хабарництво службових осіб.

Злочини проти власності:

а) крадіжка;

б) крадіжка худоби;

в) знищення або переміщення межевих знаків;

г) підпал.

Злочини проти життя, здоров’я, свободи і гідності особи:

а) вбивство;

б) побої, вигнання з помешкання;

в) викрадення вільних людей, рабів;

г) зґвалтування;

Військові злочини:

а) непослух командирам;

б) зрада;

в) невиконання наказу;

г) образа командирів;

д) дезертирство;

е) втрата зброї.

Кримінальний процес періоду республіки

Характерною рисою процесу в цей період було те, що влада не вважала своїм обов’язком розглядати спори між громадянами. Громадяни повинні були захищати самі себе.

Також варто зазначити, що завершеної системи суддів так і не було створено. Судові функції належали найрізноманітнішим органам і посадовцям.

Розслідування і розгляд справ здійснювалося:

Колегія понтифіків (релігійні злочини).

Народні збори (справи громадян, винних у скоєні тяжких злочинів; скарги громадян, засудження