Рекс;

Претори;

Консули;

???? – справи про порушення громадського порядку.

Окремі магістрати

Попереднє слідство

Попереднє слідство проводилося магістратами, які могли і проводи ти розгляд в суді.

Ініціатива порушення справи належала приватним особам. Ініціатор сам збирав докази, запрошував свідків, доводив правоту в суді.

Подані докази розглядались:

магістратами;

спеціальними комісіями, при преторах створеними з визначеною компетенцією;

квестори.

Розгляд справи в суді

Після подання доказів проводився розгляд справи в суді. Сторони проводили судові дебати, під час яких доводили суду свою правоту і вину опонентів.

Доказами вважали:

Особисте признання, яке отримували шляхом вимовлянь, погроз, тортурів;

Документи;

Покази свідків (жінки, діти, раби не мали права свідчити);

Можливим було припинення справи з ініціативи позивача. При бездоказовості, наклепницькому обвинуваченню обвинувача карали.

Судовий розгляд проводився усно. Проводились виступи ораторів, в яких ті або захищали або обвинувачували підсудного.

Слід відмітити, що права особи захищались тоді, коли державні органи застосовували до даної категорії справ можливість пред’явити позов.

На рішення магістратів апелювати можна було до центуріатних або трибутних комісій.

Розгляд скарг на смертні вироки в народних зборах проводився наступним шляхом. Голосуючим видавались таблички на яких було написано буква “L” (libero) – “виправдати, звільнити”; “D” (damno) – “засудити, винний”.

Рівна кількість голосів – виправдання обвинуваченого.

Кримінальний процес періоду імперії

Кримінальний процес періоду імперії надзвичайно відрізняється від процесу республіканського періоду. Він набуває нових суттєвих характеристик.

Справи розглядаються імператорськими чиновниками на інквізиційних, слідчих засадах.

Розслідування і суд здійснюються:

Префектом преторія;

Префектом міста;

Правителем провінції;

Ініціювання справи здійснюється як потерпілим, так і урядовцем.

Слідство набуває таємний, письмовий, характер.

У попередньому слідстві потерпілий участі не бере. Його проводять дрібніші урядовці.

Основним доказом є визнання вини, здобуття якого можливо і шляхом застосування тортур.

Судовий розгляд

Формальна процедура ознайомлення з протоколом без допиту свідків і обвинуваченого.

Апеляція – до імператора.

????? суди.

Інквізиційний процес

Інквізиційний процес почав формуватися в роки Римської держави періоду імперії, але датою його остаточного виникнення, сформування вважається ХVI ст. ???? – Рим, Італія.

Треба зазначити, що рецепція Римського права найбільше відбувалося і галузі цивільного права, кримінального права і процес формувались без врахування досягнень Рим і Греції. Це пояснювалось відмінністю багатьох монархій Європи періоду середньовіччя від республіки Риму і Греції. Міцним зв’язком між свійським і духовним життям суспільства, особливо в країнах католицької Європи.

Вплив церковного права, об’єднання норм свідського права з церковним тощо, призвели до виникнення форми кримінального процесу, яка в багатьох аспектах категорично відрізнялась від обвинувального процесу.

Характеристиками інквізиційного процесу були:

Основна роль в порушенні справи належала державним органам.

На державні органи покладався обов’язок проводити попереднє слідство, збирати докази, перевіряти звинувачення.

Розгляд справи також мав свої відмінності, суддя не був просто арбітром, а активно виступав на боці обвинувачення.

Обвинувачений повинен був передавати докази, доводити свою правоту.

Часто суддя проводить розгляд справи одноособово.

Незавжди визначений вид, розмір покарання, що дає судді можливість довільно тлумачити норми закону.

Виникають станові суди.

Часто застосовуються тортури.

Обов’язковим є поміщення обвинуваченого у в’язницю ще на стадії попер нього слідства.

Нормативна база

Необхідно, перш за все, зазначити, що хоча підставою для початку процесу, досудового розслідування, судового розгляду було вчинення дій, пов’язаних з єресю, офіційного визначення єресі і єретика не існувало, і все залежало від вільного тлумачення цих понять інквізитором.

Діяльність трибуналів визначалась ??? Римських пап, і працями інквізиторів яких здебільшого вміщувались дані про порядок ведення допитів, застосування тортур, форми доносів, тощо.

Ці документи не містили ніяких норм, які б регламентували процесуальний порядок, давали вичерпний порядок діянь, які б вважались злочинами.

Будь яке діяння могло буди кваліфіковане як єресь.

Застосовується аналогія, при чому її застосування набуває загрозливих масштабів.

Учасники процесу

1. Інквізитор – призначався на посаду папою Римським. Папа вказував місцевість в якій має діяти інквізитор.

Інквізитор не підлягав контролю з боку місцевого єпископа, був підсудний тільки папі римському і не підлягав осуду світським судом.

В обов’язки інквізитора входило:

Порушувати розслідування проти особи, щодо якої були висунені обвинувачення. Підставою був: донос, обвинувачення однією особою іншу, виявлення інквізицією ознак єресі в діях особи.

Отримувавши від кваліфікаторів позитивну відповідь щодо можливості притягнення як обвинувачено видавав наказ про таке притягнення.

Направляє до інших трибуналів запити, про злочини особи.

Проводив допити обвинуваченого.

Був присутній при тортурах, визначав види і кількість катувань.

Визначав вид і розмір покарання.

2.Комісарій - особа, яка призначалась інквізитором, виконувала функції заступника, також в її входило:

Організувати слідкування за підозрілими особами.

Проводити арешти.

Проводити допити.

3.Кваліфікатори – експерти-юристи, як правило також монахи.

Їх завданням було:

Формування вироків, обвинувачення.

Кваліфікатори не мали можливості ознайомитись із справою, ім.’ям підсудного. Їм надавалась тільки коротке резюме показання обвинуваченого і свідка.

Кваліфікатори могли зробити два висновки:

чи є особа єретиком;

чи особу можна тільки підозрювати в єресі.

Також кваліфікатори визначали ступінь єресі: 1) Легкий; 2) Середній; 3) Тяжкий.

Нотаріус – монах – призначався папою.

Нотаріус засвідчував своїм підписом показання свідків і обвинуваченого.

Понятті – засвідчували своїм підписом показання свідків і обвинуваченого.

Прокурор – монах – виступав в ролі обвинувача.

Лікар – слідкував за тортурами.

Кат – проводив тортури.

Допоміжний персонал – “родичі інквізиції” .

Родичами вважались: 1) наглядачі у в’язницях, інший обслуговуючий персонал; 2) доносчики – слідкували за підозрюваними особами; 3) громадяни, які користувались авторитетом – в їх завдання входило умовляння підсудного зізнатися, викрити співучасників.

Родичі не підлягали свідському суду.

У сільській місцевості роль сищиків виконували приходський священик і дві особи з місцевого населення.

Свідки. Свідками могли бути будь-які особи, при умові, якщо їх свідчення звинувачували особу, а не виправдовували її. Якщо свідок свідчив на користь обвинуваченого, його свідчення втрачали силу. Сам він міг бути обвинувачений в єресі.

Свідчити могли діти, батьки, жінка, чоловік, брати, сестри.

Відвід свідка міг бути здійснений тільки у випадку, якщо