Апеляційні суди були утворені у липні 2001р. указом президента України „Про утворення апеляційних господарських судів України” у кількості семи судів, а саме: „Дніпропетровський, Донецький, Київський, Львівський, Одеський, Севастопольський, Харківський апеляційні господарські суди з визначенням території, на яку поширювались повноваження апеляційних господарських судів.

Істотних змін зазнав після 2001 року також і арбітражно-процесуальних кодекс України. У тексті Кодексу слова „арбітражний”, „доарбітражний” і „Арбітражний процес” у всіх відмінках замінено відповідно словами „господарський”, „досудовий” і „судовий процес” у відповідних відмінках. Даний кодекс, який вийшов вже в редакції „Господарський кодекс” містив також багато доповнень. Зокрема, кодекс було доповнено статтею4-6, яка визначала, що справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово, при чому в залежності від категорії і складності справи її може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів. Перегляд у касаційному порядку рішень місцевих і апеляційних господарських судів здійснюється Вищим господарським судом України колегією суддів у складі трьох або більшої непарної кількості суддів.

Також доповнення мали місце щодо форми судового процесу, та деякі інші положення що стосуються господарського процесу.

Проте проведена реформа не на належному рівні визначала організацію діяльності судової влади в Україні. Постало питання про подальше узагальнення нормативно-правових актів, що регулюють вказану діяльність. Фактично, необхідно було прийняти єдиний загальний нормативно-правовий акт, кий визначав правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні систему судів загальної юрисдикції, порядок здійснення суддівського самоврядування, тощо. І такий акт було прийнято 7 лютого 2002 р. ним був закон „Про судоустрій України”, який набрав чинності і був введений в дію з 1 червня 2002р. згідно з п. 6 цього Закону втрачали чинність Закони України: „Про судоустрій”, „Про господарські суди”, „Про органи суддівського самоврядування”, та ін. Цей комплексний нормативний акт досить чітко визначив систему судів України, формування і склад окремих її ланок, тощо.

Закон України „Про судоустрій України” визначив, що Господарські суди автономної республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, апеляційні господарські суди, Вищий господарський суд України продовжують діяти відповідно як місцеві спеціалізовані суди, апеляційні спеціалізовані суди, вищий спеціалізований суд і здійснюють судочинство у господарських справах, віднесених до їх підсудності. Господарським процесуальним кодексом України у встановленому законом порядку тобто, фактично правове регулювання організації і діяльності спеціалізованого господарського суду в Україні почало здійснюватись на основі Закону України „Про судоустрій України” і Господарсько-процесуального кодексу України.

Відповідно, законодавством було встановлено, що судову систему України складають суди загальної юрисдикції та конституційний суд України. Систему судів загальної юрисдикції складають місцеві суди, апеляційні суди, касаційний суд України. Найвищим судовим органом визнається Верховний суд України. Проте, вищими судовими органами спеціалізованих судів (в тому числі і господарських) є відповідні вищі спеціалізовані суди (зокрема, Вищий господарський суд України).

Згідно із Законом України „Про Судоустрій України” (ст. 22) місцевими господарськими судами є господарські суди АРК, областей, міст Києва та Севастополя. Місцевий господарський суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. [5] Таким процесуальним законом в Господарський процесуальний кодекс з відповідними змінами та доповненнями. Даному питанню щодо підсудності відведено окремий розділ „Підвідомчість справ господарським судом. Підсудність справ” кодексу. Також законом визначено, що місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, тим самим зробивши розмежування даних правовідносин цивільно-правовими. Отже, після прийняття в 2002 році Закону України „Про судоустрій України”, організація і діяльність господарського суду визначаються на основі конституції України, Законом України „Про судоустрій України”, Законом України „Про господарські суди”, пунктом 8 розділу „Прикінцеві та перехідні положення”, господарського процесуального кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. В даному випадку конституція України встановлює тільки загальні засади здійснення правосуддя, суддівської влади, такі, зокрема, як встановлення принципів територіальності та спеціалізації при будівництві системи судів загальної юрисдикції. Дані норми не є нормами прямої дії, і, відповідно, повинні конкретизуватись чи дематілзуватись в конкретних нормативно-правових актах. Фактично, такими актами є Господарський процесуальний кодекс і Закон України „Про судоустрій України”. Інші джерела регулюють діяльність спеціалізованих судів лише частково або визначають загальні засади або порядок вирішення не всіх категорій справ.

Закон України „про судоустрій України” є комплексним законом, який визначає діяльність всіх судових органів, в тому числі і спеціалізованих. Проте таке законодавче визначення не є достатнім для ефективної діяльності спеціалізованих судів в Україні. Ці діяльність повинна більш детально регламентуватися відповідними законодавчими актами щодо конкретного окремо взятого спеціалізованого суду. Адже загальні правові засади організації судової влади не можуть враховувати всіх особливостей вирішення спорів у господарських судах. Господарський процесуальний кодекс також не вміщує всіх питань організації і діяльності господарського суду, оскільки його завданням є фактично належне процесуально-правове забезпечення діяльності господарського суду, а саме належне правове забезпечення повного, об’єктивного вирішення господарських спорів. Більше того, сучасні норми законодавства, що регулюють основи діяльності господарських судів досить часто носять відсилочний, або бланцетний характер, що ускладнює х практичні використання, а також і застосування. Це, зокрема, стосується вже згадуваного положення про повноваження господарського