Таким органом став після проголошення незалежності України арбітражний суд, діяльність якого була законодавчо закріплена і була схожою до діяльності загальних судів.

Проте існуючі в Україні системи загальних та арбітражних судів є функціонально врегульовані, вони пройшли історичний шлях апробації та становлення. Арбітражний суд в Україні за історію свого існування досить далеко віддалився від загального суду, що унеможливлює повне злиття арбітражу з загальними судами.

Варто відмітити, що органи держарбітражу УРСР, на відміну від арбітражних судів, в умовах адміністративно-командної системи були покликані обслуговувати планову економіку, і тому арбітражний процесу був пристосований для адміністративного регулювання економічних правовідносин, чого не було в період існування арбітражних судів.

В умовах реформування судової влади в Україні арбітражні суди також пройшли кілька станів свого становлення. Зокрема, таким станом стало проведення малої судової реформи в 2001р.

Варто відмітити, що зміна в назві арбітражний суд на господарський є не тільки зміною назви, а зміною самої сутності органу, який згодом буде реформований як складова частина системи судів загальної юрисдикції.

Фактичне завершення судової реформи з прийняттям Закону остаточне становлення як органу судової влади з усіма його відповідними ознаками.

При співвідношенні господарських судів з судами загальної юрисдикції варто зауважити, що дані суди в своїй діяльності базуються на основі положень єдиного законодавчого акту, що в загальному визначає принципи, правові засади організації судової влади, здійснення правосуддя відповідними судами.

Сучасна система судів будується за принципом територіальності і спеціалізації. При чому спеціалізація передбачає процесуальну спеціалізацію, відповідно до якої особливості розгляду конкретних справ, що підлягають юрисдикції певних спеціалізованих судів, мають бути максимально пристосовані до властивостей цих справ на основі відповідно кодифікованих норм матеріального та процесуального права.

Проте, все ж доцільним було б прийняття відповідного закону, що врегульовував основні засади створення і остаточно визначав місце господарського суду в системі інших органів державної влади, детально визначав основні принципи діяльності відповідного судового органу, оскільки існуючі принципи потребують ґрунтовного розширення та деталізації. Принципи, закріплені Законом „Про судоустрій” та Господарським процесуальним кодексом не є тим належним підґрунтям якісного вирішення господарських спорів. Потребують деталізації деякі принципи зокрема, принцип стосовно мови судочинства, також варто було б впроваджувати нові принципи, властиві власне господарському процесу.

Також невирішеним питанням залишається можливість звернення учасників господарського процесу до загальних судів щодо неправильного застосування норм матеріального права.

Відмінність господарського суду від загального полягає у специфіці предмету діяльності (вирішення господарських спорів) та у формі захисту суб’єктивних прав. Така форма захисту заснована на застосуванні принципу арбітрування, - господарський суд при розгляді спору сприяє досягненню угоди між сторонами, що сприяє врахуванню у рамках закону господарських інтересів сторін.

Комплексний аналіз відповідного законодавства дає також можливість зробити висновок про те, що вертикальна (інстанційна) побудова господарських судів також не є досконалою і потребує внесення певних змін. Тут мається на увазі те, що Вищий Господарський суд є касаційною інстанцією як для місцевих, так і для апеляційних судів, що дає можливість сторонам уникати апеляційне провадження, переходячи одразу ж до касаційного, до є негативним фактором господарського процесу. Тому доцільним було б законодавче закріплення необхідності проходження суду апеляційної, а вже потім касаційної інстанції.

Також варто було б врегулювати питання щодо співвідношення компетенції Верховного Суду України та Вищого Господарського суду. Вказані судові органи є судами касаційної інстанції, при чому Верховний Суд є касаційною інстанцією для вищого господарського суду. Більш оптимальнішим було б надання Вищому господарському суду статусу найвищої касаційної інстанції в господарських спорах, а Верховному Суду України – статусу наглядової інстанції за діяльністю Вищого господарського суду.

Список Використаних Джерел

Закони, нормативно-правові акти

Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 – К: Просвіта, 1996-80с

Закон України „Про Арбітражний суд” Ведом. Верх. Совета УССР – 1991 - №36. – ст. 469.

Закон України „Про Статус суддів”

Закон України „Про господарські суди” Офіційний вісник України. – 2001. - №25 – Спецвипуск – ст. 1177.

Закон України „Про судоустрій України”. Відом. Вер. Ради України. – 2002 - №27-28, - ст. 180

Арбітражний процесуальний кодекс України. Ведом. Вер. Совета Украины. – 1992 - №6 – ст. 56

Господарський кодекс України. Офіційний вісник України. – 2001 - №25 – см. 1148. – Спецвипуск

Господарський процесуальний кодекс України. Офіційний документ: станом на 16 вересня 2004р. – К.:Велес, 2004 – 58 с.

Літературні та наукові джерела

Абрамов Н.А. Хозяйственно-процесуальное право Украины. Х.: Эспада, 2002р.

Арбітражні суди в Україні: Історико-правовий нарис, портрети, події (за заг.ред. Д.М. Притики.) – Наук.-пошук. видання К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2001. – 324с.

Арбитраж в СССР. Учеб. Пособие для вузов (отв. ред. К.С. Юдельсон.) – М.: Юрид.лит, 1984-240с.

Васильэв С.В. Хозяйственное судопроизводство Украины. – Х.: Эспада, 2002р.

Історія держави і права України. Академічний курс. :У2 т. (за ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. - том 1. кол. авторів: В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин. К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2000

Мироненко О. Організація суду і судочинства УНР // Українське державотворення: Словник-довідник. – К.: Либідь, 1997. – С.454-458

Новітня Історія України (1900-2000) (А.Г. Слюсаренко, В.І. Гусєв, В.П. Дрогишин та ін. – К.: Вища