Варто також зауважити, що фактично система держарбітражу після її створення 1931р. не зазнала змін. Проте компетенція держарбітражів постійно розширювалась, а порядок діяльності удосконалювався. Так, положенням від 3 травня 1931р. передбачався розгляд держарбітражами лише майнових спорів, що виникли при укладенні договорів між соціалістичними організаціями. З 1939р. Держарбітраж при РНК СРСР зобов’язаний був розглядати спори між наркомами при узгодженні і утвердженні основних умов поставки продукції і товарів, які були надзвичайно важливими нормативними актами в регулюванні відносин поставки.

Цим самим державний арбітраж при РНК СРСР набув нормотворчої функції. Крім того, держарбітраж при РНК СРСР тричі затверджував правила розгляду спорів органами держарбітражу, а також інструкція про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості (від 1965р.). В 1966 р. також була затверджена інструкція про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного господарства по якості. Державний арбітраж при РНК СРСР затверджував і особливі умови поставки різних видів товарів, а щодо продукції це робилось разом з Держпостом СРСР. Подібною функцією також наділялись і держарбітражі при Раді міністрів союзних республік по товарам народного споживання внутрішньо республіканського призначення. В Положенні про державний арбітраж від 3 травня 1931р. (діяло до 17 серпня 1960р.) містились, як було зазначено, лише основні засади організації і діяльності по розгляду господарських спорів, а процесуальні питання майже не були вирішені. Тому 1 серпня 1934р. державним арбітражем при РНК СРСР були видані правила розгляду і вирішення майнових спорів органами держарбітражу “в целях дальнейшего укрепления в работе органов Госарбитража революционной законности, установления единства практики, обеспечения их решениями планово-договорной дисциплины во взаимоотношениях хозорганов”.

Дані правила містили зібрання процесуальних норм, визначають порядок порушення справ в органах державного арбітражу, їх підготовки, порядку розгляду, винесення рішень, про докази, про третіх осіб, про участь прокурора, про провірку правильності рішень, тощо. Зокрема, вважалось, що рішення держарбітра є остаточним і оскарженню не підлягає. З часом в правилах розгляду господарських спорів від 1 липня 1963 р. були сформовані основні положення арбітражної процедури, а саме, знайшли вирішення такі важливі процесуальні інститути, як сторони в процесі, докази, процесуальні строки та ін.

Рада міністрів СРСР неодноразово зверталася до питання роботи арбітражу. Так, 7 серпня 1970р. була прийнята постанова “Про підвищення ролі органів державного арбітражу, арбітражів міністерств і відомств в народному господарстві”, а також постанова “Про покращення правової роботи в народному господарстві”. В цих постановах відмічалося, що в міністерствах, установах, організаціях стали ширше застосовуватись правові засоби при втіленні нової системи планування і економічного стимулювання, проте все ж існують певні недоліки, в тому числі і те, що органи арбітражу не в повній мірі використовують майнові санкції і другі міри для випливу на підприємства і організації, що не виконують завдань і обов’язків. [c. 16; 11]

Надзвичайно велике значення також має постанова Ради Міністрів СРСР від 17 січня “Про подальше вдосконалення організації діяльності органів державного арбітражу”, а також відповідна її редакція Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР [с.16, 11]

Метою вказаних нормативних актів була необхідність підвищення ролі органів державного арбітражу в забезпеченні правильного і єдиного застосування законодавства при вирішенні господарських спорів, посиленні впливу цих органів на установи, заклади, організації щодо дотримання державної дисципліни, виконання планових завдань і договірних зобов’язань, а також підвищення рівня керівництва органами державного арбітражу, чіткого дотримання законності в їх діяльності.

Таким чином, державні арбітражі автономних республік, країв, областей, міст знаходяться при виконкомах відповідних Рад народних депутатів, а в оперативній роботі підчиняються вищестоящим арбітражам.

Державний арбітраж УРСР при Раді Міністрів УРСР підчинявся в оперативній діяльності державному арбітражу СРСР. Лінія розподілу керівної діяльності органів Радянської влади, з одної сторони і вищестоячих арбітражів – з другої, досить чітко замітна з даної постанови Ради Міністрів СРСР, наступного законодавства.

Послідуюча законодавча діяльність в сфері забезпечення організація судово-арбітражних органів була зумовлена прийняттям конституції СРСР і, відповідно, прийняття Конституцій союзними республіками. Нові нормативні акти не були прийняті в розрив від попередніх, всесторонньо враховувався накопичений досвід їх застосування.

В Конституції УРСР 1978 р. зазначалось, що вирішення господарських спорів між підприємствами, установами організаціями здійснюється органами державного арбітражу в межах їх компетенції. Це означало визнання органів, що розглядають господарські спори, конституційними органами.

Верховна рада СРСР 1979 року 30 листопада прийняла закон “Про державний арбітраж СРСР” Постановою Верховної Ради СРСР Закон був введений в дію з 1 липня 1960р. Він містив наступні розділи: загальні положення, організація держаного арбітражу, підвідомчість господарських спорів, порядок вирішення господарських спорів, попередження порушень законності та розробка пропозицій щодо удосконалення правового регулювання господарської діяльності.

Загалом завдання і функції, поставлені перед органами Державного арбітражу, закріплені в вказаному законі. Завдання державного арбітражу є забезпечення захисту прав, охоронюваних законом інтересів підприємств, установ і організацій. Це завдання втілюється чітко в порядку, встановленому Правилами розгляду господарських спорів державними арбітражами, які були затверджені постановою Ради Міністрів СРСР 5 червня 1980 р. Оскільки органи державного арбітражу зобов’язані в своїй діяльності у всьому керуватись незваними Правилами, їх діяльність є не довільною, а процесуально-правовою.

Прийняття вказаних нормативних актів поставимо перед правовою наукою та судовою практикою питання про правову природу арбітражів, їх доцільність і місце в системі державних