Надзвичайно велике значення має надання арбітражному суду законодавцем у випадках, передбачених законом, права застосування норм права інших держав. Також у разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини, арбітражний суд України застосовує законодавство, яке регулює подібні відносини, а при відсутності такого законодавства арбітражний суд виходить із загальних засад та змісту законодавства.

Принципово важливим є остаточне законодавче закріплення положення про це що судді є носіями судової влади і здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої виконавчої влади, положення щодо незалежності суддів, політичний та інший нейтралітет в законі України „Про статус суддів” [3]

Згодом, з прийняттям деяких інших законодавчих актів (зокрема, Закону України „Про органи суддівського самоврядування”) 1994р. зникло питання щодо віднесення арбітражних суддів до судової гілки влади. Створена після проголошення незалежності України законодавча база, що регулювала організацію і діяльність арбітражних суддів була досить фундаментально доповнена з прийняттям нової конституції України 28 червня 1994 р. в цьому аспекті нова конституція була покликана забезпечити подальший розвиток суддівської системи в Україні, яка повинна характеризуватися неможливістю делегування повноважень; здійсненням правосуддя виключно судами; обов’язковістю рішень суду на всій території тощо.

Конституція України в ст. 125 закріпила основні положення, що стосуються арбітражних суддів. Серед цих положень можна виділити те, що система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації; вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди; система арбітражних судів мала бути реформована впродовж п’яти років у єдину систему судів загальної юрисдикції (згідно перехідних положень).

Також Конституція України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України, Національному банку України, тобто ні Верховний Суд України, ні Вищий арбітражний суд України не наділені правом законодавчої ініціативи. Прийняття арбітражного процесуального кодексу обумовлене створенням Вищого арбітражного суду України та арбітражних судів в АРК, м. Києві та Севастополі. Це перший в Україні нормативний ВКТ такого рівня, що забезпечує процесуальний порядок здійснення правосуддя в господарських правовідносинах.

Арбітражно-процесуальний кодекс складався з 14 розділів (122 статті) загальні положення, доарбітражне врегулювання господарських спорів, підвідомчість справ арбітражним судом та підсудність справ, учасники арбітражного процесу; докази; арбітражні витрати; процесуальні строки; подання позову; порушення провадження у справі та підготовка матеріалів до розгляду в засіданні арбітражного суду; забезпечення позову; вирішення господарських спорів; перевірка рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду; перегляд рішення, ухвали, постанови арбітражного суду за нововиявленими обставинами, виконання рішення, ухвали, постанови.

Арбітражно-процесуальний кодекс України було розроблено як звід єдиних за характером та змістом правил, що регулюють арбітражне судочинство, визначають основні принципи діяльності арбітражних судів України, забезпечать повне, всебічне та об’єктивне дослідження всіх фактичних обставин спорів. Арбітражно-процесуальних кодекс України надав реальну можливість забезпечити повну реалізацію передбачених законом України „Про арбітражний суд” принципів арбітражного судочинства.

Норми кодексу передбачали сучасні можливості захисту прав та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності, як то колегіальний склад суддів для вирішення найбільш складних категорій справ, скорочення строків досудового врегулювання спорів, набуття рішеннями законної сили негайно після їх прийняття при збільшенні терміну (на відміну від цивільного і кримінального судочинства) на оскарження рішень та перевірку їх у порядку нагляду.

Практичне вирішення господарських спорів відповідно до норм кодексу підтвердила їх об’єктивну доцільність, оскільки один відсоток від загального числа прийнятих щорічно в період незалежності арбітражними судами України рішень чи ухвал змінювався або скасовувався при їх перевірці [с.24; 10]

Проте, в умовах здійснення в нашій державі судово-правової реформи певної нестабільності законодавчих актів, що регулюють господарські відносини, одним з актуальних питань застосування арбітражного процесуального законодавства залишалось забезпечення дотримання процесуальних форм.

В складі Вищого арбітражного суду України на підставі Постанови Верховної Ради України „Про забезпечення діяльності судів” від 24 лютого 1994 р, створено науково-дослідний та навчально-методичний центр, який займається проблемами організації та компетенції юрисдикційних органів щодо вирішення господарський спорів і підвищення кваліфікації суддів та спеціальність арбітражних судів України [18]

Було розроблено статут цього Центру, розгорнута його робота щодо вивчення досвіду організації діяльності судово-арбітражних органів інших країн, практики вирішення окремих категорій спорів, здійснення підготовки кадрів для системи арбітражних судів.

Одним з пріоритетних напрямів діяльності центру вважається запровадження в практику індивідуалізації навчання суддів, фахівців відповідно до конкретних завдань, створення методичної та матеріально-технічної бази, автоматизованої системи навчання, використання при цьому сучасної технології та електронних засобів.

Під час занять в центрі розглядаються проблеми організаційного, адміністративного та фінансового характеру, що стосуються діяльності суду, питання відповідальності суддів, їх стосунків із засобами масової інформації та іншими структурами, суддівської етики, практика розгляду справ про банкрутство, майнові питання та контракти в умовах ринкової економіки, управління процесом розгляду арбітражних справ, апеляційні питання, виконання судових рішень, тощо.

До навчального процесу залучаються керівники і судді Вищого арбітражного Суду України, вчені, викладачі вищих навчальних закладів, представники установ, міністерств, комітетів, закордонні експерти. За період своєї діяльності з 1995 р. по 2000 р. центр у співпраці з консорціумом „Верховенство права” США набув певного досвіду в організації навчального процесу підвищення кваліфікації суддів і спеціалістів арбітражних судів [с. 26; ]

Згідно з перехідними положенням конституції України до червня 2001 року повинна була бути проведена судова реформа, згідно з якою арбітражні суди, як вже зазначалось, реформуються в єдину систему судів загальної юрисдикції. На проведення цієї реформи було прийнято ряд законів та підзаконних нормативно-правових актів. Серед таких