ступ

На історичному шляху переходу України під феодалізму до капіталізму особливе місце займають 60-ті роки XIX століття.

Введений в Україні механізм політичного управління було побудовано таким чипом, щоб максимально забезпечити впровадження в життя імперської політики відносно інших народів.

У першій половині XIX століття самодержавство продовжувало проводячи В Україні перебудову систем управління за російським зразком. У царських указах підкреслювалась обов'язковість для губерній України загальнодержавного управління і загальною з іншими губерніями імперії їхнього правового становища.

Проте під, впливом революційної ситуації 1859-1861 рр. Самодержавство змушене було провести досить важливі реформи — земську, селянську, міську, судову. Як стверджував один вчений „реформами називаються такі зміни, які не позбавляють влади в державі старого пануючого класу, а с лише побічним продуктом революційної боротьби.

Серед перелічених мною реформ з різних причин найменш дослідженою в радянські роки виявилась судова реформа 1864 року, яка переважно вивчалась лише в цілому по всій Росії.

Важливі проблеми даної реформи - до реформенна судова система, впровадження вжиття судової реформи, її результати та контрреформа - не можуть бути глибоко досліджені і всесторонньо висвітлені без аналізу судової реформи на Україні.

3aслуговує також на увагу введення таких інститутів в як адвокатура та нотаріат зміни прокурорського нагляду, цивільного та кримінального процесу.

Всі ці проблемні питання я спробую висвітлити в ході опрацювання даної курсової роботи.

Розділ І

Особливості судоустрою в Росії та Україні першої

половини XІX століття

На початку XIX століття судова система в Україні не була єдиною. В Слободсько-Українській, Херсонській, Катеринославській і Таврійській губерніях судова система України була приведена у відповідність з судовою системою Росії. П.П. Музиченько «Історія держави і права України».К. 2001р. с.281

Введена в 1832 році російська судова система була побудована на законі 1775 року „Постанова про губернії” з незначними змінами.

До складу судової системи входили губернські суди (палата кримінального і палата цивільного суду), які були другою і апеляційною інстанцією для судів нижчого рівня, в повітах діяли земські суди в містах –міські магістрати. Крім цих судів були військові, церковні, комерційні, межені, сирітські, суди.

Російський судоустрій носив територіальний характер. Єдиного суду .ля всіх районів не існувало. Було відсутнє і єдине законодавство, то підривало основи всієї судової системи.

Нестійкість судочинства проявлялась ще і в суміщенні судової і адміністративної влади. Державна рада в 1862 році писала, що всі адміністративні владні установи - від місцевого станового до губернатора і міністра – втручались в хід судових справ і перешкоджали правильному здійснені правосуддя. Джаншиев Г.А. «Основи судової реформи» М.1999р. с.19

Судами першої інстанції були земські суди в повітах (дворян і селям), а в містах – магістрати і ратуші (для купців 1 міщан). В Одесі в 1908 році був створений комерційний суд.

Земські суди розглядали цивільні і кримінальні справи, проводили слідство і здійснювали виконання рішень та вироків.

Дореформенні земські суди на Правобережній Україні: складались із дворян, проходили військову службу (як це не парадоксально). Відставний прапорщик був кандидатом у члени судової палати. Більшість членів земського суду, а в магістраті часто і весь склад, не мали ні найменшого поняття про теорію доказів і здійснення доказування. Щербіна Л.Ф. «Судова реформа 1864р. на правобережжі України» Л., 1974р. с. 60

Цивільне судочинство на Правобережній Україні характеризувалось частими порушеннями законів, неправосуддям, недешевим процесом. Великим порушенням цивільного судочинства була також вимога, щоб палата державної власності постановляла своє рішення по цивільній справі. Міліції надавалось право проводити слідство по цивільних справах і вирішувати деякі з них. Були відсутні правила залучення третіх осіб до участі в цивільному процесі.

Існували різні строки для подачі в суд заперечень, приватних і апеляційних скарг. Були відсутні вимоги викладати в судовому рішенні мотиви, на основі яких суд виносить своє рішення. Існували правила про встановлення штрафів за подачу необґрунтованих позовів і апеляційних скарг.

Негативним, на мою думку, було те, що суди виконували не лише чисто судові функції, а й адміністративні. Наприклад, в земських судах на Правобережній Україні в 50-х роках XIX столітгя із 15 розглянутих справi 4 буллі судового характеру, а 11 відносились до функцій адміністративних органів, займався опікунськими справами дворян, здійснював, нотаріальні дії, видавав ярлики на перевіз вина. Таким чином, суд спочатку займався нотаріальними діями щодо акту, а потім на основі затвердженого ним акта вирішував справу. Щербіна Л.Ф. «Судова реформа 1864р. на правобережжі України» Л., 1974р. с. 61

За діючими нормами права кримінальний процес в стадії досудового слідства розділявся на поперереднє і формальне слідство. До першого відносились збір речових доказів і встановлення факту злочину. В цій стадії обвинувачений утримувався під арештом без пред'явленого обвинувачення.

При формальному слідстві проводився допит обвинуваченого в присутності депутатів. Допитувались свідки, проводилась експертиза. За законом існувало формальне слідство, але не було, формального обвинувачення підсудного перед судом і ні на кого із посадових осіб не покладався обов’язок підтримувати обвинувачення в суді.

Слідчий, керуючись теорією формальних доказів, займався не встановленням істини по справі, а підбором досконалих доказів. Вважаючи, що такі докази зібрані, він передавав справу в суд, котрий вже сам доповнював справу матеріалами, яких бракувало. Попереднє слідство залишалось без перевірки, і суд вирішував справу фактично на основі сумнівних паперів, складених слідчим. Щербіна Л.Ф. «Судова реформа 1864р. на правобережжі України» Л., 1974р. с. 63-64

Судово-кримінальні докази розділяли на досконалі, коли вони