Досконалими доказами визнавались:

- письмові докази:

- признання підсудного;

- особистий огляд;

- висновок експерти;

- показання двох достовірних свідків;

- очищуюча присяга.

До недосконалих доказів належали:

- обшук;

- обмова підсудного.

Де брались до уваги показання малолітніх. При відсутності досконалих доказів суд виносив вирок. Ідо залишав обвинуваченого під підозрою. Такий вирок обмежував права обвинуваченого залишав в безправному положенні. Щербіна Л.Ф. «Судова реформа 1864р. на правобережжі України» Л., 1974р. с. 66

Багато справ розв'язувалось неправильно через нерозуміння суддями та слідчими норм закону, адже до судової реформи 1864 року царське законодавство не допускало судового тлумачення законів.

Зараз хочу вернутись до системи правосуддя, яка існувала у першій половині XIX століття. У правобережних губерніях України (Волинська, Київська, Подільська), а також Полтавській, Чернігівській. Структуру судової системи очолював Головний суд, який являвся апеляційною інстанцією для нижчестоящих судів - повітових, підкоморських, магістратських і ратушних судів.

Він складався з двох департаментів - цивільних і кримінальних справ. Департаменти проводили як роздільні засідання, так і об'єднані. На вироки і рішення Головного суду апеляції та скарги подавались у Сенат.

Повітовий суд був становим судом для дворян і селян. До його складу входили:

- голова (суддя);

- два підсудки (асесори);

- нотарь (писар).

У розпорядженні повітового суду знаходилося четверо возних, у компетенцію яких входили за дорученням суду розгляд справ про потрави, порубки лісу, оцінка і стягнення нанесених збитків.

Підкоморський суд- становий суд першої інстанції в земельних справах. Компетенцією цих судів був розгляд земельних спорів. До їхнього складу входили:

1. підкоморій;

2. комірник;

3. возний.

У містах судовими органами були магістрати і ратуші. Магістрати складались, як правило, з двох голів і чотирьох ратманів, які вибиралися міським населенням. Апеляційною інстанцією для міських судів був також Головний суд.

Магістрат розглядав цивільні та кримінальні справи жителів міста. При магістрах функціонували совісні суди.

Совісні суди розглядали “колдовські” справи і справи про злочини божевільних та неповнолітніх, а із цивільних справ – майнові суперечки між родичами. Рішення совісного суду не мали примусової сили і були розраховані на виконання на основі примирення сторін.

Судова система Лівобережної України за місцевими особливостями була подібна до судової системи Правобережної України. Головною судовою інстанцією тут був Генеральний суд, який мав таку ж компетенцію, як і Головний суд на Правобережжі. Генеральний суд складався з двох департаментів, які були укомплектовані генеральним суддею, двома радниками (призначалися урядом) і п’ятьма засідателями (вибиралися від дворян кожні три роки ).

Діяльність всіх судів в Україні була підконтрольна губернаторам. Вищою судовою інстанційєю був Сенат.

Протягом 30-х років XIX століття ліквідуються місцеві особливості судової системи України. В 1832–1834 роках були скасовані підкоморські суди.

Генеральний і Головний суди були перетворені в палати кримінального і цивільного судів, голови яких призначалися імператором з подання міністра юстиції, а радники призначалися міністром юстиції. П.П. Музиченько «Історія держави і права України».К. 1999р. с.282-283

На початку 30-х років, після ліквідації дії магдебурзького права в містах Правобережної України, її судова система була приведена у відповідність з судовою системою Великоросії. Відмінність залишалася тільки в тому, що в Україні судді призначалися, а в Росії обиралися. Царськими актами 1828 і 1829 років у судах Київської, Волинської і Подільської губерній була введена російська мова судочинства «історія держави і права України» за редакцією А.Й. Рогожина. К., 1996р., с.269.

У 1840 році на Правобережжі та в 1842 році на Лівобережжі була призупинена дія місцевого права. В 40-х роках судова система України була приведена у відповідність із загальноросійською. Вона була доповнена волосним судом який складався з двох інстанцій: сільської і волосної розправ. Цей суд розглядав справи державних селян.

Підсудність суду сільської розправи складали цивільні справи в позовах на суму до 5 рублів та дрібні кримінальні справи. Волосній розправі були підсудні цивільні справи з вартістю позову до 15 рублів і кримінальні справи, покарання за які не перевищувало 3 рублі штрафу, 7 діб арешту або покарання різками до 30 ударів. Справи у цих судах розглядалися на підставі місцевих звичаїв. П.П. Музиченько «Історія держави і права України».К. 1999р. с.284

Отже, в даний період судова система України перебудовується на зразок судоустрою Росії. Цей процес йде повільно, непослідовно. В подальшому українська судова система розвивається разом з російською як її складова.

Управління судами знаходилося в міністерстві юстиції, що зміцнювало зв'язки суду та адміністрації.

Розділ II.

Основні положення судової реформи та впровадження її на українських землях. Контрреформа

Однією з найпослідовніших буржуазних реформ 60-70-х років в Російській імперії була судова реформа 1864 року. Підготовка і її проведення затяглися на кілька років. Тільки Державна рада розглядала проект статуту цивільного судочинства майже два роки. Відсутність необхідних юридичних традицій у дореформенному судочинстві і нагальна погреба реформи суду в умовах скасування кріпосного права примушувала самодержавство шукати модель, яка б довела слушність на практиці. Такою виявилася система правосуддя, що існувала в буржуазних державах і дістала всебічне обґрунтування в правовій теорії та мала багату практику застосування.

Судова реформа 20 листопада 1864 року ліквідувала колишній феодальний суд. Вводилося дві системи судових установ:

- суди з суддями, які обиралися (мирові судді та з'їзди мирових суддів);

- суди з суддями, які призначалися (окружні суди та судові палати).

Інститут мирових суддів