Крім дільничих мирових суддів, які одержували за свою службу винагородження, вводилися посади так званих почесних мирових суддів, які не мали своєї визначеної дільниці. Вони чинили суд та розправу, коли обидві сторони просили про це. Безплатність цієї посади призводила до того що почесними мировими суддями були, як правило, повітові та губернські предводителі дворянства, відставні військові та статські урядовці.

Збори почесних та дільничих суддів повіту або міста були вищою інстанцією - з'їздом мирових суддів, в якому головував один із суддів, обраний ними зі свого середовища. Мировий суд був досить демократичним інститутом в умовах самодержавства, а тому швидко став об'єктом дискусій російських лібералів.

Дільничі судді на перших порах користувалися досить високим авторитетом у населення. За свідченням одного історика, у перші роки після введення судових установ серед почесних мирових суддів було багато відданих справі, чутливих, порядних людей.

Не дивно, що вже у 70-х роках мировий суд став об'єктом критичних нападок з боку реакційної преси. Особливу активність виявив у цьому питанні М. Катков, видавець „Московських відомостей". Він виступав проти принципу виборності мирових суддів, неодноразово звинувачував їх у тому, що вони „розхитують громадський порядок, замість того, щоб чинити суд за законом, тенденційно законодавствують з питань відносин між наймодавцями й особами, які наймаються». «Історія держави і права України» за ред. В.П. Тація, А.Й. Рогожина. Академічний курс у двох томах. Том 1. підручник / К., 2000р. с. 448-449.

Окружний сул поширював свою юрисдикцію на декілька повітів (в Україні - два-чотири) і складався з голови, його товариша та членів суду.

Великого, значення набувала прокуратура, що керувала слідством, виступала обвинувачем па суді, пильнувала за виконанням вироків. Прокурор, його товариші канцелярія входили в апарат окружного суду. Судові слідчі усього округу підпорядковувалися прокурору окружного суду.

Важливою лапкою судової системи був суд присяжних який розглядав в імперії до трьох чвертей ycіx кримінальних справ.

До участі в суді не допускалися злочинці, неспроможні боржники, німі, сліпі, глухі, божевільні, а також особи, які не володіли російською мовою. Остання вимога робила суд присяжних в Україні, як і в інших національних районах імперії, могутнім засобом русифікації. Недарма один з творців судової реформи великий князь Костянтин Миколайович писав Олександру II: „...я переконаний...губернії скористаються... благодіяннями не тому, що вони становлять Литву і Україну..., а навпаки.„тому, що вони суть російські губернії, як Тульська, Рязанська й усяка інша…»

Протягом 70-90-х років XIX століття створена згідно з реформою 1864 року система загальних судів зазнала нападок з боку царського уряду. Внаслідок цього найсуттєвіші зміни сталися у юрисдикції ланок цієї системи. Серйозних обмежень зазнали закладені в основу судових статутів від 20 листопада 1864 року принципи судоустрою та судочинства. Особливо явними стали ці тенденції в період розгулу реакції 80-90 років ХІХст. Вони стали першопричиною судової контрреформи 80-х років, що мала. за мету обмежити демократичність судоустрою та судочинства, закладену у 1864 році.

З початком періоду політичної реакції питання про мирові суди зі сфери газетної полеміки перейшло в практичну площину у своїх доповідях та записках обер-прокурор Синоду К.Победоносцев, міністр внутрішніх справ Д.Толстой, чиновник МВС Д.Пазухін обґрунтували ідею реорганізації або навіть скасування мирової юстиції. Це цілком відповідало поглядам самого царя, який виношував плани проведення нової судової реформи, покликаної покінчити з тим, за виразом Олександра III, „паршивим лібералізмом", що був характерним для реформ „минулого царювання".

Вирішального удару мировій юстиції було завдано урядом у 1889 році 12 линия Олександр ІІІ затвердив закон про земських дільничних начальників (він складався з чотирьох нормативних актів), а 29 грудня - Правила про провадження судових справ, підвідомчих земським начальникам та міським суддям. Закон скасовував або_істотно змінював найважливіші засади_судової реформи 1864р. - принципи відокремлення судової влади від влади адміністративної, всестановості суду, виборності судових органів. У більшості губерній мирова юстиція ліквідовувалася. Інститут почесних мирових суддів зберігався. «Історія держави і права України» за ред. В.П. Тація, А.Й. Рогожина. Академічний курс у двох томах. Том 1. підручник / К., 2000р. с. 451.

Закони 1889 року заснували складну систему апеляційних та касаційних інстанцій для місцевих судів. Судові статути передбачaли для мирових судів одну апеляційну інстанцію - з'їзд мирових суддів і одну касаційну – Сенат, Другою апеляційною інстанцією для спpaв, розглянутих земськими начальниками та міськими суддями, був повітовий з'їзд.

Касаційною інстанцією для земських начальників і міських суддів установлювалося губернське присутствіє під головуванням губернатора, в якому засідали губернський предводитель дворянства, віце-губернатор, прокурор І окружного суду або його товариш і два неодмінні члени. Крім того, для участі в розгляді судових справ, що надходили із повітових з'їздів, запрошувався голова або член окружного сулу.

Що стосується повітових членів окружних судів, то апеляційною інстанцією для них був окружний суд, а касаційною - відповідний департамент Сенату.

Торкнулася судова контрреформа 80-х років і суду присяжних. Закон 12 червня І884 року допустив чиновників поліції до формування складу присяжних засідателів. Збільшувалось число присяжних у столицях і зменшувалось в провінції. Закон 28 квітня 1887 року удвічі підвищив майновий ценз присяжним засідателям, надав губернаторам право виключати будь-кого зі списків без пояснення причин. За свідченням преси, „суд присяжних в