Адміністративно-судова реформа: 1889 року установила нові принципи організації і діяльності волосних селянських судів, які були засновані за селянською реформою 1861 року і розглядали спори, між селянами з ціною позову до 100 крб., а також справи селян про незначні провини. Якщо за положенням від 19 лютого 1861 року волосний суд, який обирався волосним сходом у складі 4-12 чергових суддів, був самостійним щодо представників адміністрації, то закон від 12 липня 1889 року повністю підпорядковував його земському начальнику. Волосний суд тепер складався з чотирьох суддів, один з яких постановою повітового з'їзду за поданням земського начальника призначався головою. Земські начальники дістали право затверджувати волосних суддів із числа кандидатів, обраних сільськими громадами. Рішення волосного суду могло бути оскаржене земському начальнику.

Такі основні риси нововведень 80-х років, зокрема, 1889 р. Уряд повністю, скасував виборний порядок утворення суду, який широко допускався судовими статутами 20 листопада 1864 р. Введення нової системи місцевих судів означало повернення до множинності судових органів, яка існувала у дореформенній Росії. Суть цього кроку як серйозного відходу від реформи 1864 року була зрозумілою багатьом сучасникам, один з яких, ліберально налаштований юрист, писав:"3емський начальник, міський суддя, повітовий член окружного суду, повітовий з'їзд, мировий з'їзд, окружний суд, судова палата, губернське присутствіє, правлячий сенат! Навряд чи така безліч правлячих інстанцій, не пов'язаних поміж собою загальною ідеєю і не злитих в одне гармонійне ціле, може задовольняти вимоги твердої та близької до народу урядової влади."

Цілком очевидною є також відмова від такого найважливішого принципу судової реформи 1864 p., як незалежність суду. Земські начальники були органом, що поєднував у одній особі щодо селян судові й адміністративні функції. Законодавство 1889року закріплювало посилений вплив адміністрації па результати розгляду судових справ повітовим з'їздом і губернським присутствієм (це прямо випливало з персонального складу цих органів). У 80-х роках зріс адміністративний вплив на суд присяжних. Негативні наслідки такого становища усвідомлювали судові діячі. Так, прокурор Київської судової палати, аналізуючи практику розгляду судових справ в інстанційному порядку в повітових з'їздах і губернських присутствиях скаржився міністру юстиції на такі незручності загального характеру": 1) значне переважання у складі присутствій чинів адміністративних...; 2) труднощі і в деяких випадках неможливість роз'яснення... адміністративним чинам змісту і значення постанов закону і судочинних правил; 3) необхідність, в яку поставлені судові чини в деяких випадках йти на поступки перед своїм сумлінням, щоб уникнути шкідливих для справи наслідків, щоб заспокоїти дріб'язкове самолюбство і не протиставляти себе більшості членів присутствія". Він просив міністра юстиції відгородити чинів судового відомства від „заходів" місцевих адміністративних властей.

На початку 70-х років у міру посилення революційного руху і збільшення через це кількості політичних процесів із судових статутів послідовно виключалися положення демократичних інститутів. Реакція в галузі судочинства найчіткіше виявилася у встановленні порядку розгляду справ про державні злочини. Цю лінію було продовжено урядом на початку XX ст. «Історія держави і права України» за ред. В.П. Тація, А.Й. Рогожина. Том 1. К., 2000р. с. 453-454.

Отже, відповідно до судової реформи в Україні повинні були діяти дві системи судових установ. Проте дія судової реформи поширювалась переважно на центральні губернії. Суди обох ланок були створені тільки у Полтавській, Катеринославській, Херсонській і Таврійській губерніях, У інших губерніях. У інших губерніях України дозволялось створювати тільки місцеві суди і тільки після декількох років по прийняттю реформи. Наприклад, у Чернігівській губернії з 1869 року мирові суди ліквідували (крім деяких иіст, зокрема Одеси і Харкова), а з 1912 року їх знову відновили. У Правобережній Україні судова реформа проводилася двома етапами: спочатку з 1871р. були запроваджені мирові суди. На відміну від інших губерній, мирові судді тут не обиралися строком на 3 роки повітовими земськими зборами або міськими думами з осіб, які мали майновий та освітній цензи, а призначались міністром юстиції. На них не поширювався принцип незмінності. Тільки в 1880 р. були відкриті Київська судова палата і Житомирський Кам'янець-Подільський, Київський, Луцький, Уманський окружні суди. Кульчицький В.С., НАстюк М.І., Тищик Б.Й. «Історія держави і права України». Л., 1996р.-с.129

Розділ III.

Мирова юстиція

Стаття і Статуту про судоустрій консіаіувааа: „Влада судова належить мировим суддям, їх з-'вдам, окружним судам, судовим палатам і правлінському сенату як верховному касаційному судові". «Хрестоматія з історії держави і права України» за ред.. В.Д. Гончаренка. Том 1.К, 1997р.-с.259.

Структура судових органів залежала від форм судоустрою і була їм підпорядкована. Наприклад, маловажливі цивільні і кримінальні справи вирішувалися мировими суддями, котрі розглядали ці справи одноособове. Визначена категорія кримінальних справ, по яких дозволялася участь громадськості у здійсненні правосуддя, велась (проводилась ) судом присяжних.

Змагальний характер, судовогo процесу визначив адвокатуру як форму захисту, а прокуратуру як форму обвинувачення і нагляду. Був створений вищий касаційний орган - сенат, який розглядав оскарження судових рішень.

Одним з найбільш багаточисельних судових органів, створених судовою реформою 1864 p., був мировий суд. Його першою судовою інстанцією був дільничий мировий суддя. Крім дільничих (участкових) мирових суддів, затверджувались почесні мирові судді, Терлюк І.Я. «Історія держави і права України». К., 1999р.-с.94 які, на відміну від перших, не отримували матеріальної винагороди за свою судову діяльність.

Мирові суди створювались