Крім того, на мирового суддю покладалось засвідчення актів, охорона спадку і від у володіння нерухомим майном. Скарги на рішення мирового судді подавались до з'їзду мирових суддів, який складався із мирових суддів кожного мирового округу, котрий охоплював територію району і розділявся на мирові участки.

При формуванні мирових установ було приділено велику увагу гарантіям по відбору осіб на посади мирових суддів. Творці статутів вважали, що «задовільне здійснення правосуддя залежить більше від гідності суддів, аніж від досконалості законів».

Мирові судді у селах обирались земськими зборами, а в містах - міськими думами. Кандидат на посаду мирового судді повинен бути місцевим жителем, в не менше 25 років, володіти не менше 500 десятинами землі або нерухомим майном на суму не менше 15 000 рублів в сільській місцевості, а в містах - не менше 3 000 рублів. Освіта повинна бути вища або середня, а при відсутності її необхідно прослужити не менше трьох років в судовому відомстві.

Мирові судді, як почесні, так і дільничі, обирались на 3 роки. «Хрестоматія з історії держави і права України» за ред.. В.Д. Гончаренка. Том 1.К, 1998р.-с.259. Списки кандидатів, по виборах в мирові судді складались за судовими округами і перевірялись губернатором. Вибраний в мирові судді підлягав затвердженню в цьому званні сенатом. Отже, на мою думку, встановлення різноманітних цензів і порядок виборів гарантували відбір мирових суддів із вигідних владі осіб.

За судового реформою 1864 року була створена мирова юстиція як засіб гніту і_ущемлепня народних мас. З введенням мирових суддів і їх з'їздів закон не відмінив діючих в районах мирових посередників і їх з'їздів, наділених судовими функціями за Положенням 19 лютого 1861 року. Крім того, діяли не відмінені християнські суди.

За статутом були створені й загальні судові органи - окружні суди і судові палати. Окружний _суд створювався один нa_ кілька районів. Він складався з голови і членів. Судові слідчі також вважались його членами. Окружний суд був судом першої інстанції і розподілявся на цивільні і кримінальні відділення.

Кримінальні справи в окружному суді розглядались за участю суду присяжних, який виносив вердикт про винність чи невинуватість підсудних.

Його рішення не підлягали апеляції і могли бути оскаржені тільки в касаційному порядку в сенат.

Суд присяжних дозволяв представникам громадськості брати участь в здійсненні правосуддя і вирішувати питання про юридичні факти окремо від суддів-професіоналів, керуючись здоровим глуздом і своєю совістю. Щербіна П.Ф. «Судова реформа 1864р. на Правобережній Україні». Л., 1974р.-с.91.

В суді присяжних, як ми бачимо, простежується перевага норм моралі над нормами права.

Я вважаю, що суд присяжних як критерій перевірки справедливості норм права був прогресивним явищем.

Для призначення в присяжні засідателі було визначено ряд умов, які поділялись на:

- зовнішні (вік, володіння майном, місце проживання, вид діяльності);

- внутрішні (освіта, заслужена довіра, велика повага).

В залежності від зовнішніх умов складались списки присяжних засідателів, в залежності від внутрішніх умов із загальних списків виділялись чергові і запасні, а із них - службовий список 12 присяжних.

Порядок призову присяжних засідателів із чергового і запасного списків для участі в розгляді службових справ визначався статутом кримінального судочинства (статті 550-553).

Списки присяжних засідателів складались спеціальною комісією під керівництвом районного представника дворянства. В списки включались піддані Російської імперії в віці від 25 і не більше 70 років, які проживають в даній місцевості не менше двох років, володіють землею не менше 100 десятин або іншим нерухомим майном (в столиці - не менше 2000 рублів, в губернських містах не менше 1 000 рублів, в інших місцевостях не менше 500 рублів) чи мають дохід від свого капіталу, ремесла, промислу (в столиці не менше 500 рублів, в інших місцевостях — не менше 200 рублів в рік.)

Таким чином, майновий ценз не допускав народні маси до включення їх в загальні списки, присяжних засідателів. По відношенню до християн, які складали основну масу населення України, спеціально була прийнята стаття 84, пункт 4, яка зазначала, що в загальні списки присяжних засідателів вносяться тільки «християни, що вибрані в чергові судді волостних судів, а також ті, що займають, безспірно, не менше трьох років посади волостних старшин, голів і сільських старост».

Отже, тільки верхівка, яка займала посади в «християнському» управлінні, попадала в загальні списки присяжних засідателів. В списки не включались також військовослужбовці, учителі народних шкіл, священики і особи, що знаходились на службі у приватних осіб.

Згідно статті 94 статуту, загальні списки присяжних засідателів подавались губернатору або градоначальнику, які мали право виключати із цих списків негідних, на їх думку, осіб Щербіна П.Ф. «Судова реформа 1864р. на Правобережній Україні». Л., 1974р.-с.93.. Ті ж тимчасові комісії під керівництвом місцевих представників дворянства складали і чергові, і запасні списки. Таким чином, суд присяжних фактично складався з осіб, вигідних владі.

Хочу зазначити, то окружний суд міг розглядати кримінальні справи і без участі присяжних засідателів в колегії коронних суддів. Компетенція присяжних виражалась і в відстороненні їх від розгляду справ, які мали політичний характер. B суді присяжних не розглядались і цивільні справи.

В системі судових органів, сформованих за статутом про судоустрій, найбільш реакційною була судова палата. Вона була судом другої інстанції і розглядала апеляційні скарги