В статуті закріплявся інститут судових слідчих, введений в 1860 році. Міліція була позбавлена права проводити попереднє розслідування (стаття 33).

Одним з найважливіших положень статуту кримінального судочинства була відміна слідчого і введення обвинувального процесу.

Статут визначав умови попереднього слідства, порядок ведення справ мировому суді і з’їзді мирових суддів, в окружному cyді і судовій палаті, а також порядок опротестування кримінальних вироків і порядок їх виконання.

1254 статті статуту містили і ряд негативних аспектів, які звужували демократичні начала судочинства. Так, стаття 7 голосила, що «засідання суду, крім випадків, прямо вказаних у законі, проходять публічно», але наступні статті обмежували застосування принципу гласності в кримінальному процесі. Наприклад, стаття 620 не допускала гласності у справах віри Була обмежена і гласність і у справах щодо державних злочинів. В статті 1056 статуту написано: «Судове слідство і прийняття по обвинуваченню підсудних в виголошенні грубих образливих слів проти імператора або членів імператорського двору при закритих дверях».

Недотримання принципів судочинства можна спостерігати і в оскарженні судових вироків. В статуті закріплені апеляційна і касаційна форма оскарження судових вироків. Проте це правило обмежувалось тим, що суд міг винести кінцевий вирок, на який не можна було подавати ніякі скарги. Згідно статті 124 статуту, вирок мирового судді рахувався кінцевим, коли ним визначались такі покарання, як внутрішні, зауваження, догана, арешт не більше трьох днів, грошовий штраф не вище 15 рублів, і коли винагорода за шкоду чи збитки не перевищує 30 рублів.

На основі статті 172 статуту вироки з'їзду мирових суддів також вважалися кінцевими і апеляції не підлягали. Оскарження їх могло бути тільки в касаційному порядку. Статут кримінального судочинства проголошував відміну недержавної підсудності (стаття 17), але ці суди (церковні, воєнні, волосні) не відмінялись. Із загального порядку кримінального процесу були вилучені справи з участю духовенства про злочини духовних осіб (статті 1 101-1129), справи про державні злочини (статті 1030-1061). Останні розглядалися або судовою_ палатою, або верховним кримінальним судом.

Із загального порядку також виключались справи щодо службових злочинів. Доля молодшого за чином службовця була віддана в руки старшого. Грубо порушувався принцип відділення адміністративної влади від судової, причому судова влада була поставлена в залежність від адміністративної. Посадові особи судового відомства, наприклад, за злочини по службі предавались до суду за рушенням судової палати або касаційного департаменту сенату в залежності від займаної посади. Чини прокурорського погліду передавались суду за пропозицією міністра юстиції.

Попереднє (досудове) слідство по службових злочинах, як правило, було покладено на те начальство чиновника, яке передавало його суду. Більші права в цьому відношенні були дані губернському правлінню. Щербіна П.Ф. «Судова реформа 1864р. на Правобережній Україні» Л.1974р.-

Отже, в умовах самодержавної Росії закріпленні їх правових нормах було значним прогресивним кроком в напрямі перебудови правосуддя. Великим здобутком кримінально-процесуального права, хоч і більше теоретично, було проголошення таких демократичних принципів правосуддя, як гласність, усність, безпосередність, змагальність, рівність, право обвинуваченого на захист.

Статут цивільного судочинства - це складна система правових норм, яка регулювала порядок розгляду цивільних справ в суді. Судова реформа 1864 року не призвела до суттєвих змін в області матеріальних норм цивільного кодексу, але вона здійснила великі зміни в сфері цивільно-процесуального права.

Статут цивільного судочинства передбачав норми права, що регулюють розгляд, справ в мирових (статті 29-201) і окружних судах, судових палатах і сенаті (статті 202-1281), а також розгляд справ, виділених із загального цивільного процесу, і справ охоронного судочинства (статті 1282-1460).

Згідно норм статуту вводились змагальність процесу, «Історія українського права» за ред.. О.О. Шевченка. Навчальний посібник / К.,Олан», 2001р.-с.88 при судах затверджувались присяжні повірені, відмiнялись теорiя формальних доказів і канцелярська таємниця.

Замість загального, чотирьох головних і шістнадцяти особливих, встановлювались тільки два порядки цивільного процесу, звичайний і спрощений. Цивільні справи розглядались тільки в двох судових інстанціях і в касаційному суді.

Судова влада відідлялася від законодавчої, адміністративної і законодавчої. Відмінялись штрафи за подачу необґрунтованих позовів і апеляцій. Скорочувались строки судових дій. Встановлювались правила участі в цивільній справі третіх осіб. Визначився порядок подачі приватних заяв і скарг. Спрощувалась форма позовних заяв. Для виконання судових рішень був створений і інститут судових виконавчих рішень і висновків.

В статуті цивільного судочинства були визначені форми оскарження судових рішень:

- апеляція;

- касація;

- перегляд рішень (в випадку заміни, здійсненої однією із сторін-учасників процесу);

- скарга на неправильні дії чи заміну, вчинені особами судового відомства.

На рішення мирових суддів за позовами, що не перевищують 30 рублів, або які не підлягають оцінці, приносились апеляційні скарги в з’їзд мирових суддів. На рішення окружного суду апеляційні скарги подавалися в судову палату. Касаційні скарги, подавались в сенат тільки в випадках прямого перекручування закону або неправильного тлумачення, в випадку суттєвих порушень порядку і форм судочинства і відсудності.

Згідно статуту судом першої і петиції в системі загальних суді був окружний суд. Відсутність окружного суду щодо цивільних спpaв була надзвичайно широка. Основне правило відсудності полягало в тому, що позов пред’являвся по місцю постійного проживання відповідача (стаття 203). Виключення складають позови про право власності, володіння чи користування нерухомим майном, які пред’являються по місцю знаходження майнa (стаття 212). Ці та. інші виключення із загального правила про підсудність були направлені на захист