Тим не менше є дані про широку міжнародну незаконну торгівлю дикими тваринами. В багатьох сферах промисловості є попит на диких тварин, полювання на яких заборонено. Деякі товари використовуються для виробництва фармацевтичних продуктів, інші - як новинки або для виробництва прикрас. Високі ціни на ці товари, не могли не привернути увагу до цієї діяльності організованих злочинних угрупувань, які дуже швидко застосували заходи для задоволення попиту на цих ринках.

Підсумувавши вище сказане, можна зробити висновок, що транснаціональні злочинні організації мають можливість розширювати сфери діяльності – наприклад, за рахунок організації торгівлі «живим товаром», експлуатації іммігрантів з бідних країн, - інтенсифікувати злочинні промисли, чому сприяє відкриття кордонів, доступ до продуктів науково-технічного прогресу, використовувати новітні технології та фінансові мережі для «відмивання» коштів й проникати у законний бізнес, підсилюючи свій вплив у різних сферах суспільства. Відтак транснаціональна організована злочинність перетворюється на наддержавну структуру міжнародного характеру [2, с. 58].

РОЗДІЛ 3 Міжнародне співробітництво протидії злочинній діяльності транснаціональних злочинних організацій

Міжнародна злочинність – це негативне соціальне явище, яке спричиняє шкоду розвитку всьому суспільству і зараз вона становить велику небезпеку для міжнародного правопорядку.

В умовах зростання злочинності міжнародна громадськість змушена координувати питання боротьби із злочинністю в межах державних і не державних організацій. На універсальному рівні цими питаннями займається ООН. Стаття 3 статуту ООН закріплює необхідність міжнародного співробітництва, для вирішення проблем соціального і гуманітарного характеру, в тому числі і боротьбу із злочинністю. В цю роботу включені її головні, допоміжні органи і цілий ряд спеціальних установ.

Провідну роль відіграє Генеральна Асамблея ООН. Ще в 1950р. вона закріпила за ООН функції, які раніше виконувала Міжнародна кримінальна і пенітенціарна комісії. На її засіданнях розглядались проблеми попередження злочинності в ХХст., взаємозв’язку злочинності і соціальних змін, приймались конвенції по боротьбі з міжнародним тероризмом, незаконним розповсюдженням наркотиків і іншими міжнародними злочинами, а також створювались спеціальні комітети і органи по боротьбі з ними.

Комітет безпеки ООН розглядає дані питання у зв’язку з скаргами держав про вчинення окремих злочинів і актів агресії. На своїх засіданнях він обговорює, наприклад, найбільш тяжкі терористичні акти. В секретаріаті ООН є спеціальний підрозділ «Сектор ООН по попередженню злочинності і кримінальному правосуддю», який в межах своєї компетенції виконує свої функції і готує рекомендації Генеральному секретарю ООН і Секретаріату [18, с. 81].

Найбільш потрібно, виділити діяльність Комісії міжнародного права ООН, яка сприяє розвитку міжнародного права і його кодифікації. В її склад входять 34 члена, які обираються на 5 років Генеральною Асамблеєю ООН. Комісією розроблені проекти основних конвенцій по боротьбі з міжнародними кримінальними злочинами. В 1954р. вона розробила проект Кодексу міжнародних злочинів. Міжнародні злочини, які не мають прямого зв’язку із злочинною діяльністю окремої держави, однак посягають одночасно на міжнародний і національний правопорядок, на мирне співробітництво держав в сфері економіки, культури, торгівлі прав і свобод людини і представляють суспільну небезпеку для багатьох держав. В межах однієї держави боротьба з такими злочинами, їх попередження, не приводить до позитивних результатів, тому потрібні спільні дії різних держав.

Міжнародний суд ООН розглядає окремі справи. Робота по координації співробітництва держав по боротьбі із злочинністю покладена на Комісію економічної і соціальної ради ООН. В її системі функціонують ряд спеціальних допоміжних органів. До них відносяться Комісія з прав людини і громадянина, Комісія з наркотичних засобів, Комітет по попередженню злочинності і боротьбі з нею і інші органи. Комітет по попередженню злочинності і боротьбі з нею періодично представляв в Комісії економічної і соціальної ради ООН рекомендації, в межах своєї компетенції, і один раз в 5 років проводив Конгреси ООН по попередженню злочинності і поводженню із правопорушниками. Такі Конгреси проходили в 1955р. в Женеві, в 1960р в Лондоні, в 1965р. в Стокгольмі, в 1970р. в Кіото, в 1975р. в Женеві, в 1980р. в Каракасі, в 1985р. в Мілані, в 1990р. в Гавані [18, с. 83].

В роботі конгресів беруть участь не тільки спеціалісти від держав, але і представники спеціалізованих установ ООН, інших міжнародних організацій. Конгрес розробляє основоположні принципи попередження злочинності і кримінального правосуддя. При цьому злочинність розглядається як глобальна проблема, для вирішення якої необхідне міжнародне співробітництво. VIIІ Конгрес відбувся в Гавані під девізом міжнародного співробітництва для попередження злочинності на ХХІ століття. В його роботі приймало участь приблизно 1400 представників із 127 країн і 40 недержавних міжнародних організацій. Вони констатували, що в найближчі роки буде спостерігатися зростання злочинності. Конгрес прийняв приблизно 40 документів, серед яких проекти типових договорів про видачу злочинців, про правову допомогу держав в сфері кримінального правосуддя.

Ряд спеціалізованих установ ООН в межах своїх функцій ведуть боротьбу із злочинністю. Серед них ІКАО, ІМО, ЮНЕСКО, МАГАТЕ і інші. Ними розроблені і прийняті міжнародні конвенцій по боротьбі з окремими злочинами міжнародного характеру і розроблені рекомендації по боротьбі з ними [6, с. 57].

Боротьбою із злочинами міжнародного характеру займаються і недержавні міжнародні організації. В їх числі – Міжнародна асоціація кримінального права (МАУП), яка була заснована в 1924р. на основі Міжнародної ради спеціалістів по кримінальному праві. Відповідно до статуту МАУП намагається вдосконалювати законодавство і правові інститути, які забезпечують гуманне і ефективне правосуддя. Вона має консультативний статус в Комісії